Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

Діставшись порту, сів на судно знайомого, яке вирушало до Індонезії. Поїздка минула без пригод і, зійшовши на берег, я безцільно пішов уперед. Через місяць мені набридли ці острови, і я почав змінювати країну за країною. Але куди б не занесла мене доля, біль завжди був зі мною – відстаней планети Земля виявилося замало, щоб я міг від нього дистанціюватися. 

Вадим регулярно надсилав мені гроші, але згодом я відмовився від них – вони були мені більше не потрібні. Моїм останнім прихистком стала Америка – країна багатіїв і жебраків. Я міг би стати тут першим, проте став останнім. Цілісінькими днями я просиджував біля метро, просячи милостиню, і знаходив у цьому своєрідне задоволення. Мене більше не цікавив комфорт і все, що з ним пов’язано. Я відчував себе мерцем, а мерцям нічого не потрібно. Одного дня мені й це набридло і я вирішив себе розважити, написавши історію свого життя, на якому нарешті наважився поставити крапку. 

За ці кілька місяців я пропустив через себе все, що зі мною сталося. І це, на превеликий подив, принесло мені полегшення. Зошит відправив Вадиму – саме він повинен був вирішити, що з ним робити. Я сказав йому про це під час останнього телефонного дзвінка. Він мовчки вислухав мене, а потім повідомив радісну новину в надії, що це щось змінить: 

– У тебе народилася онучка... Може повернешся? Ти потрібен Софії, ти потрібен усім нам! 

– Я не можу – моє повернення лише все зіпсує. Я... не хочу. Я... я... усе вирішив… Більше не треба мені телефонувати. 

– Але... Зачекай! Що ти надумав?! – Вадим відчув фатальну рішучість у моєму голосі й намагався мене спинити. 

– Я люблю вас усіх... Ти завжди був справжнім другом... Прощавай! – я кинув слухавку. Останній зв’язок було розірвано.  

Виникло відчуття легкості. 

Тепер мене вже ніщо не тримало мене в цьому світі…

Кінець