Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

Ріарден дивився їй просто в очі, й вона зауважила в його погляді короткий полиск — не усмішку, а наче реакцію на її крик, якого насправді не було.

— Дозволь мені закінчити, моя найдорожча. Я хочу, щоб ти цілком усвідомлювала мої слова. Я думав, що борюсь з ними — і водночас прийняв найгірше вірування наших ворогів. За це я відтоді й розплачуюсь і платитиму далі, так і повинно бути. Я прийняв догму, з допомогою якої вони знищують людину раніше, ніж вона починає діяти. Це вбивча догма: розлам між тілом і розумом. Я прийняв її, як і більшість їхніх жертв, не знаючи про це, не знаючи навіть, що така проблема існує. Я повстав проти їхньої віри в людську неспроможність, я пишався своїм вмінням мислити, діяти, працювати заради втілення власних бажань. Але я не знав, що це — чеснота, я ніколи не сприймав це як моральну цінність, як одну з найвищих моральних цінностей, гідну того, щоб захищати її ціною життя, — адже саме вона робить наше життя можливим. І прийняв за це покарання, покарання за чесноту, яка опинилася в руках пихатих прислужників зла, пихатих лише з моєї провини: через моє незнання, мою покірність.

Я прийняв від них приниження, брехню, пересмикування. Я думав, що можу дозволити собі їх ігнорувати — всіх цих нікчемних містиків, які белькочуть щось про власні душі, але нездатні навіть подбати про дах над власними головами. Я думав, що світ належить мені, що всі ці балакучі нездари не становлять загрози для моєї сили. Я не міг зрозуміти, чому і далі програю бій за боєм. Не знав, що розв’язану проти мене війну я сам же і почав. Поки захищав матерію, мусив віддати їм царину інтелекту, думки, принципів, закону, цінностей, моралі. Я мимовільно прийняв догму, згідно з якою ідеї не мали наслідків для людського існування, праці, реальності, для всього світу. Так, наче ідеї не є частиною розуму, а становлять якусь містичну віру, яку я зневажаю. Це все, з чим вони хотіли, щоб я погодився. Цього було достатньо. Я зрікся людського розуму, знищувати який покликана вся їхня балаканина.

Ні, вони навіть нездатні були самі з цим усім упоратися, не могли творити достатку, контролювати цей світ. Та й не мусили. Вони просто контролювали мене.

Знаючи, що багатство — це засіб для досягнення мети, я створив цей засіб і дозволив їм визначити мою мету. Я пишався своїм умінням втілювати власні бажання, натомість дозволив їм прописати кодекс цінностей, згідно з яким слід було оцінювати мої бажання. Примушуючи матерію служити моїй меті, я залишився з купою сталі та золота, а всі мої цілі виявилися зруйнованими, кожне моє бажання — зрадженим, кожна спроба досягти щастя зазнала поразки.

Мені довелося розрізати себе навпіл, як пророкували містики: я керував бізнесом згідно з одним кодексом, а у власному житті дотримувався іншого. Я повстав проти спроби мародерів визначити ціну й значення моєї сталі, натомість дозволив їм визначати цінності мого життя. Я повстав проти вимог віддати їм те, чого вони не заробили, а натомість думав, що мій обов’язок — віддавати незаслужену любов своїй дружині, яку я зневажав, незаслужену повагу матері, яка мене ненавиділа, незаслужену підтримку братові, який плів інтриги, прагнучи мене знищити. Я повстав проти несправедливого фінансового обвинувачення, але прийняв життя, сповнене несправедливого болю. Я повстав проти доктрини, яка вважає мою працездатність провиною, водночас прийнявши те, що провина — моє вміння бути щасливим. Я повстав проти віри в те, що чеснота — це якийсь безтілесний і невідомий дух, а натомість прокляв тебе, моя найдорожча, за те, що наші тіла жадали одне одного. Але якщо тіло — це зло, отже, злом є і ті, хто створює засоби для його виживання, злом є матеріальне багатство і всі, хто його накопичує, і якщо моральні цінності суперечать нашому фізичному існуванню, тоді справедливо те, що винагорода має бути незаслужена, чесноти — те, чого людина не здійснила, жодних зв’язків між досягненнями і прибутками не існує, нижчі тварини, здатні виробляти продукцію, зобов’язані служити вищим істотам, чия духовна вищість полягає в тілесній неспроможності.

Якби тоді, коли я починав свій шлях, хтось на кшталт Г’ю Акстона сказав мені, що, приймаючи теорію містиків про секс, я приймаю економічну теорію мародерів, я розреготався б йому в обличчя. Зараз я б із нього не сміявся. Зараз я бачу, що «Сталлю Ріардена» керують нікчеми. Бачу, як мої досягнення служать збагаченню моїх найлютіших ворогів. Протягом свого життя я любив лише двох осіб: одній завдав смертельної образи, іншу зганьбив публічно. Я дав ляпаса чоловікові, який був моїм другом, захисником, учителем, чоловікові, який подарував мені свободу, навчивши всього, що я знаю. Я так любив його, Даґні, він був моїй братом, сином, побратимом, якого у мене ніколи не було, — але я викинув його геть зі свого життя, оскільки він відмовився допомагати мені працювати на злодіїв. Зараз я віддав би все, щоб його повернути, але я не маю нічого, що міг би запропонувати, тож я ніколи більше його не побачу. Кому, як не мені, найкраще знати, що навіть права просити пробачення заслужити вже неможливо.

Але те, що я зробив з тобою, моя найдорожча, стократ гірше. Твоя промова і необхідність її виголошувати — ось до чого я змусив свою єдину кохану жінку в подяку за те, що вона подарувала мені щастя. Не кажи мені, що це був твій вибір від самого початку і що ти прийняла всі наслідки, включно з сьогоднішніми, — це не скасовує того факту, що саме я не зміг запропонувати тобі нічого кращого. І що мародери змусили тебе говорити, і ти говорила, щоб помститися за мене і звільнити мене; це не заперечує того факту, що саме завдяки мені їхня тактика стала можливою.

Саме тому вони намагалися зганьбити тебе не твоїми переконаннями про гріхи й безчестя, а моїми. Вони просто скористалися з того, у що я вірив, із того, що говорив у будинку Елліса Ваятта. Це я оцінював