Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

— Ну, добре, вибач, — Адам ледь торкнувся її ліктя. — Я справді не думав, що той єдиний раз, коли я втратив пильність, матиме такі серйозні наслідки для тебе. Нічого, зараз відведу тебе до себе, тоді повернуся на це весілля і залагоджу проблему з твоєю пані Беатою. Досить бавитися в дурні ігри. Тепер мешкатимеш у мене.

Вражена сьогоднішніми подіями і втомлена гидким самопочуттям, Анна не сперечалася, а коли опинилась у будинку Адама, то насамперед послабила занадто тісне шнурування корсета і знесилено впала на ліжко. Мріяла про це щонайменше останні дві години.

Адам сів біля неї.

— Бачу, тобі зовсім зле. Здається, я вибрав не надто вдалий час для поїздки до Відня? Ти ображаєшся на мене?

Анна заперечно хитнула головою.

— Тепер уже ні… Слава Богу, минулося.

— Мусив поїхати. Маю там знайомства в певних колах і хотів із чогось розпочати процес розлучення, але, здається, тут виникають труднощі…

— І нехай, — Анна обірвала його, не дослухавши. — Байдуже. Все одно це на роки. Не хочу про це говорити. Ліпше розкажіть щось інше про свою поїздку.

Адам усміхнувся.

— Користуєшся з того, що зараз тобі не можна відмовляти? Не надто ж чесно ти граєш.

— А хіба цікаво, коли весь час чесно? Іноді можна й не чесно.

Розсміявшись, Адам торкнувся її руки поцілунком.

— Добре, що попередила. Тепер нізащо не сяду з тобою за один стіл грати в карти.

Дивлячись на Адама, Анна теж усміхнулася. Не так слухала його, як насолоджувалася тембром голосу, інтонацією, присутністю поряд, доторком, поглядом, увагою. Забулося навіть те, яким брутальним він був у ту останню їхню зустріч.

— Ну, добре, — за чверть години Адам глянув на годинник і підвівся на ноги. — Я справді мушу йти, а ти спробуй заснути. Після сьогоднішніх пригод тобі треба відпочити.

Усміхнувшись, Анна не сперечалася. І сама відчувала, що майже засинає.

Провівши Адама, вона засунула штори на вікні, зняла остогидлий корсет, тоді нижні спідниці й повернулася до ліжка. Почувалася майже добре, і навіть втома, яка з подвійною силою накотила зараз, не була такою безнадійною та важкою, як уранці.

Заплющивши очі, Анна всміхнулася сама до себе. Як це просто — прислухатися до своїх бажань, не впиратись обставинам і скоритися тому, що повинно статися.

Позіхнувши, вона і сама не зауважила, як, заколисана власними заспокійливими думками, заснула по-справжньому міцно.

Розділ 4

Розплющивши очі й ще не розуміючи, що діється, Анна сіла на ліжку. Чому вона прокинулась? Здається, почула стук у двері? Та ні, все тихо.

Вона прислухалася. Наснилося, певно. Цікаво, яка зараз година? У кімнаті напівтемрява. Цупкі штори на вікнах не пропускають не лише сонячні промені, але й звуки ззовні. Тільки до шибки б’ється і глухо дзижчить набридлива муха.

Підвівшись із ліжка, Анна підійшла до вікна, щоб розсунути штори, аж раптом почула цілком виразний стук у двері. Адам? Уже повернувся?

На ходу збираючи докупи розтріпане волосся, вона поквапилася до дверей, розчинила їх навстіж і злякано сахнулася назад.

— Пані Тереза? Ви? Але ж…

Мовчки озирнувши Анну з ніг до голови, та знизала плечима. Очікувала побачити її тут, проте не в такому розхристаному вигляді.

— Пані, я… — Інстинктивно намагаючись прикритися, Анна нервовим рухом зіжмакала тканину сорочки на грудях. — Я тут тому, що…

— Та знаю я, чого ти тут. Може, впустиш мене досередини? Хочу з тобою поговорити.

Анна відступила вбік і так міцно стиснула долоню в кулак, аж нігті боляче вп’ялися у шкіру. Тільки б не зімліти тут, а ще щоб не знудило.

— То ти вже не просто коханка мого брата, але й чекаєш від нього дитину? — Тереза уважно придивилася до Анни і мимоволі відзначила, яка та зараз бліда. — Але я тут зовсім не для того, щоб читати тобі проповідь. Я хочу допомогти.

Вона ще раз глянула на Анну, яка гарячково намагалася стягнути зав’язку сорочки біля шиї, важко зітхнула і віддала їй свою шаль.

— Ходімо до вітальні. Ти заспокоїшся і все мені розкажеш. Мовчати все одно нема сенсу. Ліпше разом подумаємо, що з тим іще можна зробити.

Кивнувши, Анна пішла слідом за Терезою. Навіть у найгіршому своєму жахітті їй ніколи не ввижалося, що доведеться розповідати про стосунки з Адамом його сестрі.

— Розповідь, я так розумію, буде довгою, — не очікуючи на запрошення, Тереза сіла у крісло біля столу. — То коли все це розпочалося?

Анна розпачливо глянула на неї і майже впала у крісло навпроти. Мусила пройти через зізнання, як проходять через темний коридор, безлюдну нічну вулицю або вороже місто — не зупиняючись, не озираючись і бажано якнайшвидше. Розповідала свою історію плутано, емоційно, інколи малозрозуміло і занадто тихо, іноді крізь сльози, а часом тамуючи зовсім недоречний у цій ситуації сміх.

Тереза не перебивала, лише іноді, тоді, коли Анна зупинялася, ставила якесь коротке запитання або просто кивала, заохочуючи продовжувати. Коли та завершила розповідь, довго мовчала, ніби ще чогось очікувала. Невже слів каяття чи обіцянки відмовитися від Адама?

Не витримавши напруженої паузи, Анна першою порушила тишу.

— Ви засуджуєте мене? Я інакше мала б поводитись у цій ситуації?

Не відразу озвавшись, якийсь час Тереза дивилася кудись повз неї, тоді, ніби отямившись, знов глянула на Анну.

— Я не Господь Бог, щоб когось засуджувати або виправдовувати. Подивимось, чим усе це завершиться. Що ти збираєшся робити? Ви говорили про це з Адамом?

Ствердно кивнувши, Анна відвела погляд. Те, що запропонував Адам, аж ніяк не надавалося до того, щоб розповідати його сестрі.

Тереза ледь усміхнулася.

— Даремно мовчиш. Неважко здогадатись. Мій брат знову посварився з дружиною, а тут ти зі своїм коханням, і йому захотілося розпочати життя з чистого аркуша. Зрештою, хто б у його віці відмовився від гарної, молодої і невинної дівчинки. Навіть якщо її ще треба забрати з дому та привезти до Львова.

Анна відкрила рот, щоб заперечити, проте Тереза лише рукою махнула.

— Ну добре, ти ще молода і дурна, але ж він мав би розуміти, що робить. Я навіть припускаю, що мій брат тебе любить, бо так по-дурному жоден чоловік при здоровому глузді не поводитиметься. Сама подумай, що він матиме, якщо відкрито житиме з тобою: клопіт із власною родиною, невирішені майнові проблеми, позашлюбну дитину, неприйняття у товаристві й труднощі в залагодженні справ. Адам зараз усе занедбав. У найгарячішу пору, замість дивитися за роботами у маєтку, постійно пропадає тут. Думаєш, це матиме добрий вплив на його прибутки? А на репутацію? Рано чи пізно він зрозуміє, що припустився