Читати книгу - "УПА у вирі боротьби"

Увечері кухарі знову варили воду, до якої докидали кілька залишених зернин, мов би на якісь чари. А потім почалася жебранина того зілля, що зветься бакуном. Коли хтось звертався за листячком до ощадного Павука, то часто втрачав охоту до куріння. А Павук усе повторював:

- Якщо дід був удома дідом, то і в УПА ним залишився…

При цьому він демонстративно крутив маленьку цигарку, завиваючи дрібно порізані корінчики й листочки в гарний листок.

Довкола панував сильний ворожий рух, а в лісі було спокійно, мовби сотня мала відпочинковий день. У цьому лісі вона промела другу з черги червневу ніч, що в таких небезпечних часах було рідкістю. Очевидно, сюди мав прийти умовлений зв'язок, якщо місце простою не змінювалося. Біля потоку палало велике вогнище, і крім кухаря крутилося багато повстанців. Переславшись удень, вони тепер не хотіли спати, а в додатку до всього перешкоджав докучливий голод. Деякі познаходили в лісі гриби і тепер варили їх у їдунках над вогнем.

Літак з'явився над лісом знову, й повстанці почали швидко гасити вогонь, носячи воду з потоку. Одні твердили, що ворог вогню не зауважить, другі думали якраз навпаки.

В той час, коли курінний Байда, сотенний і решта почту відбували осторонь свою нараду, біля пня, на якому сидів стрілець Мороз, стояв високий курінний дентист Зубенко, тримаючи у руці дентистичні кліщі. Колишній пристінний, завжди гарно убраний дентист із Динова, тепер був зарослий і тонкий, як палець. Усі дивувалися, як на ньому могли триматися штани. Він уже приготувався до вирвання зуба. Мороз щось булькотів і показував пальцем, котрий із зубів хворий, а довкола стояв гурт повстанців, жартуючих чи радше «натягаючих» Мороза.

Без ніякого знечулення дентист Зубенко почав рвати зуба. Санітар Зірка тримав Мороза за голову, але його клятий зуб був такий же, як і пень, що на ньому він сидів, - ніяк не хотів податися. Морозові текли сльози, змішані з потом, Зубенко також упрів, а зуб ніяк не хотів податися.

- Ти що, маєш кінські зуби? - нарешті запитав Зубенко. Мороз не відповів нічого, тільки з усієї сили тримався руками за пень. А Павук радив Зубенкові:

- Докторе, сложіть собі великий камінь у штани, для балансу й ваги…

І хоч Мороз страшенно терпів од болю, то повстанці реготалися без упину. Павук уже робив із кимсь заклад на цигарку, що виграє зуб, а не Зубенко. Але доктор не здавав своїх позицій. Узявши голову Мороза під пахву, він таки зуба вирвав. Через хвилину, шепелявлячи, Мороз уже жартував:

- Докторе, чи не маєте часом келішка горілки для дизенфекції?

Тим часом ворожий розвідувальний літак поновно закружляв над лісом. Не було ніякого сумніву в тому, що про присутність сотні у цьому лісі ворог уже знає, і командир Громенко зарядив гостре поготівля. Оборонна позиція сотні була погана, бо вона квартирувала в маленькому ліску, та ще й на його краю, а стежі вже доносили звідусіль, що ворожий наступ розпочався.

Велика частина сил ворога зайняла становища в чистому полі, інші відділи наступали півколом на сотню трьома лавами. Відступ сотні через поле до більшого лісу був би справжнім безглуздям, але пробій через три ворожі лінії не виглядав набагато краще.

Сотня тихенько підходила розстрільнею і, зробивши біля двохсот кроків, зупинилася над досить стрімким та високим берегом за малим потічком. За ним, на високій гірці почулися ворожі крики. Командир Громенко показав рукою вниз, і відділ заліг поміж рідкими корчами, немов мертвий. Бракувало кільканадцяти секунд, і сотня була б на горі, на кращих становищах. А тепер ворог мав добре поле обстрілу, і якщо займе позиції на горі, то знищить повстанців гранатами.

Але іншого виходу не було, й сотню лякав не так ворог, як зайняті нею нікудищі становища. Та й вороги нині наступали інакше, як перед тим. Вони не стріляли, а підходили тихо, прагнучи заскочити сотню на позиції. Кожний думав над тим, чому командир дав наказ залишити кращу бойову лінію, а Чумак у думці з ним погоджувався й був свідомий того, що така тактика добра, хоч дуже небезпечна.

На березі за потоком з'явилася перша ворожа лава. Наступаючі зупинилися між деревами й дивилися через долину на гору, де ще кілька хвилин тому таборувала сотня. Там на галузці висіли чиїсь онучі, колись білого кольору, а тепер бронзового, й коли Чумак зауважив їх також, подумав, що за них комусь належить золота медаля.

Зійшовши повільно з берега, ворожа лінія рушила вперед й опинилася на віддалі кількох кроків від оборонних становищ сотні. Частина першої ворожої лави залишилася на горі, й це зараз було найнебезпечнішим, а коли до неї приєдналася друга лінія, сталося щось неймовірне. Відчинивши по ворогові сильний вогонь, ціла сотня зірвалася з місця без наказу і рвонула в наступ під гору, щоб зайняти кращі позиції.

Кільканадцять ворожих вояків упало, й коли ці позиції були опановані повстанцями, розпочався вирішальний бій. Третя ворожа лінія залягла між деревами, а перша і друга розпочали втечу, потрапивши під перехресний вогонь. Хоч сотня вже мала успіх, бо зліквідувала дві лави ворога, то перед нею була ще третя лінія, й дуже небезпечна, бо знаходилася досить далеко від сотні. Щоб її досягти стрибками, треба втратити багато своїх сил, але рятунку іншого немає, лише наступ.

Пролунав голосний наказ Громенка:

- Друга чота сильний вогонь! Перша і третя в наступ!…

Швидкі короткі стрибки, й чоти опинилися за деревами. Тепер почала наступ друга чота, а перша і третя своїм гураганним вогнем не давали змоги ворогам піднести голови.

За сотнею почулися голосні ворожі крики і знялася сильна стрілянина.

- Вперед!!! - наказав Громенко, і його наказ повторили чотові та ройові. Свідомість того, що ворог ззаду й незабаром сотня опиниться в котлі смерти, підірвала її до пробою. Грімке «Слава!» прорізало повітря.

Цільний вогонь повстанців чірвав третю ворожу лаву з місця, й вона почала втікати. За нею побігла сотня, а позаду вже свистіли ворожі кулі. Ліс у цьому місці був дуже вузький, з обидвох сторін до нього прилягали поля, й це утруднювало акції сотні, а тут іще з'явилися й поранені, яких треба було нести. Друзі насилу тягли ройового Калину. Йому щось сталося з ногами, й він самостійно не міг зробити ані кроку.

Ще кількасот кроків, і