Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста"

Саме в цей час містер Джайлз, Брітлз і лудильник після випробувань та страхів минулої ночі підживлялися в кухні чаєм та всякими наїдками. Взагалі містер Джайлз не спускався до панібратства з простими слугами; він ставився до них з величною поблажливістю, яка була їм приємна, але водночас не могла не нагадувати про його вище становище в суспільстві. Але смерть, пожежа, напад розбійників рівняють людей; тож містер Джайлз сидів, випроставши ноги до ґрат каміна, і, спираючись лівою рукою на стіл, виразною жестикуляцією правої доповнював свою оздоблену яскравими подробицями розповідь про нічний напад. Усі слухачі (а особливо куховарка та покоївка, теж присутні там) жадібно ловили кожне його слово.

— Було, мабуть, пів на третю, — розповідав містер Джайлз, — а може, й ближче до третьої, за точність не ручуся, коли я прокинувся і, перевертаючись у ліжку приблизно отак (тут містер Джайлз повернувся на стільці й накрився краєм скатертини, ніби ковдрою), почув, наче щось шарудить.

На цьому місці оповіді куховарка зблідла й попросила покоївку зачинити двері; покоївка переказала те прохання Брітлзозі, Брітлз — лудильникові, а той удав, ніби не чув.

— … щось шарудить, — провадив містер Джайлз. — Спершу я подумав: «Це мені здалося», — і намірився знову заснути, коли це чую знову: а таки шарудить!

— А як воно шаруділо? — спитала куховарка.

— Отак ніби «шурх-шурх-шурх», — пояснив містер Джайлз, озираючись на всі боки.

— Ні, скоріше так, наче хтось шкрябав залізякою по тертці для горіхів, — уточнив Брітлз.

— Це воно так зашкрябало, коли ви вже прокинулися, — відказав містер Джайлз, — а тоді ще чулося «шурх-шурх-шурх». Ну, я відкинув ковдру, — провадив він, відгортаючи скатертину, — сів у ліжку й прислухався.

Куховарка з покоївкою разом вигукнули: «Бож-же!» — й присунулися ближче одна до одної.

— І почув уже цілком виразно: шарудить! — вів далі містер Джайлз. — «Та-ак, — кажу я собі, — хтось виламує двері чи вікно. Що ж його робити? Треба, мабуть, розбудити Брітлза, поки бідолашного хлопчика не порішили в ліжку. А то він і незчується, як йому переріжуть горло від вуха й до вуха».

Тут усі присутні подивилися на Брітлза, а той витріщив очі на оповідача й аж рота роззявив від невимовного жаху.

— Тож я ковдру з себе, — провадив містер Джайлз, відкидаючи ще далі скатертину й свердлячи очима куховарку й покоївку, — тихесенько встаю, натягаю…

— Тут є дами, містере Джайлз, — нагадав йому лудильник.

— … черевики, сер, — з притиском мовив Джайлз, обертаючись до нього, — хапаю зарядженого пістолета, який завжди беру нагору з собою разом з кошиком із столовим сріблом, заходжу навшпиньки до Брітлзової кімнати, торгаю його за плече й кажу: «Брітлзе, не лякайся!»

— Атож, саме так ви й сказали, — стиха підтвердив Брітлз.

— «Здається, ми пропали, Брітлзе, — кажу я. — Але ти не лякайся!»

— А він злякався? — спитала куховарка.

— Аніскілечки, — відповів містер Джайлз. — Він виявив таку саму твердість… Так, майже таку саму твердість, як я.

— Я, мабуть, там би й умерла, взяла б і вмерла, — зауважила покоївка.

— Ви — жінка, — сказав Брітлз трохи бадьоріше.

— Брітлз має рацію, — кивнув головою містер Джайлз. — Жінка — вона жінка і є, що з неї візьмеш? Але ми — чоловіки! — схопили з каміна потайного ліхтаря й рушили сходами вниз, навпомацки, в такій темряві, що хоч в око стрель, приблизно отак…

Містер Джайлз підвівся, заплющив очі й ступив два кроки вперед, наочно показуючи, як саме вони йшли, але раптом здригнувся й кинувся назад до свого стільця. Всі присутні теж здригнулись, а куховарка з покоївкою верескнули.

— Хтось постукав, — мовив містер Джайлз, удаючи цілковитий спокій. — Підіть хто-небудь відчиніть двері!

Ніхто не поворухнувся.

— Дивно, хто б це міг стукати о такій ранній порі? -^ провадив містер Джайлз, обводячи поглядом зблідлі обличчя присутніх і сам помітно полотніючи. — Але відчинити все ж таки треба. Чуєте? Хто-небудь, відчиніть.

Кажучи це, містер Джайлз дивився на Брітлза, але цей молодик з властивою йому скромністю вважав себе, очевидно, не ким-небудь, а просто ніким, і тому не припускав навіть, що сказане може якоюсь мірою стосуватись і його; в усякому разі, він нічого не відповів. Тоді містер Джайлз перевів погляд на лудильника, але той, виявилося, раптом заснув. Що ж до жінок, то про них не могло бути й мови.

Якщо Брітлз погодиться відчинити двері в присутності свідків, — сказав по короткій мовчанці містер Джайлз, — то я ладен бути одним з них.

— Я теж, — озвався лудильник, прокидаючись так само несподівано, як і заснув.

Брітлзові залишилося тільки погодитись, і, трохи заспокоєні тим, що надворі вже день (а в цьому вони пересвідчилися, відчинивши віконниці), троє чоловіків із собаками попереду вирушили до дверей. Куховарка з покоївкою, побоявшись лишатися в кухні без них, ішли позаду. За порадою містера Джайлза всі вони дуже голосно розмовляли — зловмисника це мало попередити, що їх багато; крім того, за блискучою ідеєю, що народилась у голові того ж таки винахідливого джентльмена, в передпокої собак змусили зняти несамовитий гавкіт, поприщемлявши їм хвости.

Після всіх цих запобіжних заходів містер Джайлз міцно вчепився в руку лудильника (люб'язно сказавши йому: «Щоб ви, бува, не втекли») і наказав відчинити двері. Брітлз послухався, і наші сміливці, боязко визираючи одне в одного з-за плеча, уздріли на ґанку ніяке не страховисько, а бідного малого Олівера Твіста. Знесилений, неспроможний навіть слово вимовити, хлопчик тільки підняв свої обважнілі повіки й подивився на них з німим благанням.

— Хлопчик! — вигукнув містер Джайлз, мужньо відштовхуючи назад лудильника. — Що з ним, га?.. По-моєму… Брітлзе, дивіться!.. Впізнаєте?

Брітлз, відчинивши двері, опинився за ними; тепер він визирнув, побачив Олівера й голосно скрикнув. А містер Джайлз схопив хлопчика за ногу й руку (на щастя, за здорову), затяг до передпокою і поклав його там на підлозі.

— Попався! — збуджено загорлав містер Джайлз, обернувшись до сходів. — Попався один із злодіїв, пані! Ось він, цей злодій, міс! Поранений! Це я його підстрелив, міс! А Брітлз мені присвічував!

— Я тримав ліхтар, міс! — вигукнув Брітлз, приставивши руку до рота, щоб виходило голосніше.

Куховарка з покоївкою помчали нагору повідомити господинь про те, що містер Джайлз упіймав грабіжника, а лудильник заходився приводити Олівера до тями, щоб