Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 1"

— Як ти додумався привести її сюди?

— Сам не знаю. Привів — і край.

— На романтику тягне?

— Та ні, нудьга жити не дає.

— І зараз?

— Зараз — ні.

— Ходімо звідси. Вона тут не пропаде.

— Ти справді хочеш іти?

— Якби не хотіла, то не казала б.

Ми пішли до виходу, я зняв з вішалки і надів свій плащ. Брет чекала коло стойки. Кон щось казав їй. Я підійшов до стойки й попросив конверта. Дістав із кишені п'ятдесятифранкову банкноту, вклав у конверт, заклеїв і передав хазяйці.

— Будь ласка, якщо дівчина, з якою я приїхав, спитає про мене, віддайте їй це, — попросив я. — Якщо ж вона піде з кимось із отих добродіїв, збережіть до мого повернення.

— C’est entendu, Monsieur [47], — пообіцяла хазяйка. — Ви вже йдете? так рано?

— Іду, — відповів я.

Ми рушили до дверей. Кон і далі казав щось Брет. Вона попрощалася з ним і взяла мене під руку.

— Добраніч, Коне! — гукнув я.

На вулиці ми зупинилися, виглядаючи таксі.

— Плакали твої п'ятдесят франків, — сказала Брет.

— Атож.

Жодного таксі.

— Можна пройти до Пантеону й там узяти.

— Зайдімо краще до сусіднього шинку, замовимо по чарці, а по таксі пошлемо.

— Ти вже, бачу, зайвого кроку пішки не ступиш.

— Коли без цього можна обійтися.

Ми зайшли до сусіднього шинку, і я послав офіціанта по таксі.

— Ну от, ми й утекли від них, — сказав я.

Ми стояли біля високої, оббитої цинком стойки, мовчали й дивились одне на одного. Офіціант повернувся й сказав, що таксі чекає. Брет міцно стисла мою руку. Я дав офіціантові франк, і ми вийшли.

— Куди поїдемо? — спитав я.

— Куди завгодно.

Я звелів шоферові їхати в парк Монсурі, сів і зачинив за собою дверцята. Брет сиділа в кутку, відкинувшись на спинку, заплющивши очі. Я вмостився поряд із нею. Машина рушила з місця.

— Ох любий, я така нещасна! — промовила Брет.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Машина піднялася вулицею вгору, перетнула освітлену площу, а тоді пірнула в темряву, знову їдучи вгору, потім виїхала на темну вулицю за церквою Сент-Етьєн-дю-Мон, далі прошурхотіла асфальтом під деревами й повз автобус на зупинці на площі Контрескарп і завернула на бруківку вулиці Муфтар. Обабіч вулиці світилися вікна барів і вітрини ще не зачинених крамниць. Ми сиділи окремо, та на повороті на стару вибоїсту вулицю нас притисло одне до одного. Брет зняла капелюха. Відкинула голову. При світлі, що падало з вітрин, я бачив її обличчя, потім стало темно, а потім, вже на авеню Де-Гобелен, я знову виразно побачив її обличчя. Вулиця була розкопана, на трамвайній колії працювали робітники. Яскраве світло карбідних ламп вихоплювало з темряви її біле обличґчя і довгий вигин шиї. Таксі знову пірнуло в темряву, і я поцілував Брет. Вона відповіла на поцілунок, а тоді відвернулася й забилась у куток, якнайдалі від мене. Понуривши голову, вона сказала:

— Не займай мене. Будь ласка, не займай мене.

— Що з тобою?

— Це нестерпно.

— Брет!

— Не треба! Ти ж знаєш. Для мене це нестерпно. Ох, любий, зрозумій же, будь ласка.

— Ти не кохаєш мене?

— Не кохаю? Та я вся тану від одного твого дотику.

— Невже ми нічого не можемо зробити?

Тепер вона сиділа випростана. Я обійняв її, і вона пригорнулася до мене; ми затихли. Вона дивилася мені в очі так, як уміла дивитися лише вона — так, що вже здавалося, ніби то не її очі. Вони дивилися, невідривно дивилися й тоді, коли будь-які інші очі перестали б дивитися. Вона дивилася так, наче в світі не існує нічого, на що вона не наважилася б так дивитись, а насправді ж світ для неї був повен жахів.

— І ми анічогісінько не можемо зробити, — сказав я.

— Не знаю, — мовила вона. — І не хочу вертатися знову в те пекло.

— Виходить, нам краще не зустрічатися.

— Ні, не бачитися з тобою я не можу. Зрештою йдеться ж не тільки про це.

— Не тільки. Але закінчується завжди цим.

— Це моя вина. Хіба за все, що ми робимо, нам не доводиться розплачуватись?

Вона дивилася мені в очі. Глибина її очей бувала різною, іноді вони здавалися мені зовсім пласкими. Але тепер вони були прозоро бездонними.

— Як згадаю, скільком я зіпсувала життя… Тепер я за це розплачуюсь.

— Дурниці,— сказав я. — Та й те, що мене спіткало, вважається дуже смішним. Я вже більше про це не думаю.

— Аякже, не думаєш.

— Ну, годі про це.

— Колись і я з цього сміялася. — Вона не дивилася на мене. — Приятель мого брата повернувся таким з Монса. Хлопцям це здавалося страшенно смішним. Хлопці взагалі нічого йе розуміють, правда?

— Правда, — відповів я. — Ніхто взагалі нічого не розуміє.

Мені особисто тут було все давно зрозуміле. Свого часу я зі всіх боків зважив це питання і, зокрема, переконався, що певні каліцтва й вади викликають сміх, хоча для того, хто їх має, вони — тяжке нещастя.

— Бо це таки смішно, — сказав я. — Дуже смішно. І бути закоханим теж смішно.

— Справді? — Очі її знову стали пласкими.

— Ти мене не зрозуміла. Бути закоханим — це, що не кажи, радість.

— Ні,— сказала вона. — По-моєму, це пекельна мука.

— Бачити одне одного — це радість.

— Якби ж то.

— Ти не хотіла б мене бачити?

— Я не можу тебе не бачити.

Тепер ми сиділи, мов чужі. Праворуч був парк Монсурі. Ресторан, де є ставок із живою фореллю й де можна сидіти й дивитися в парк, був зачинений і темний. Водій озирнувся на нас.

— Куди поїдемо? — спитав я.

Брет одвернула обличчя.

— Нехай везе в «Селект».

— Кафе «Селект», — сказав я водієві.— Бульвар Монпарнас.

Ми поїхали прямо, а там, де Бельфорський лев пильнує Монрузьку трамвайну колію, звернули. Брет дивилася просто себе. На бульварі Распай, коли попереду засвітився Монпарнас, Брет порушила мовчанку:

— В мене до тебе прохання. Тільки ти не сердься, гаразд?

— Не кажи дурниць.

— Поцілуй мене ще раз, поки ми не приїхали.

Коли таксі зупинилось, я вийшов і розрахувався. Брет підсунулася до дверей, надіваючи капелюха. Вона сперлася на мою руку, коли виходила з машини. Її рука тремтіла.

— У мене, мабуть, жахливий вигляд? — Вона насунула на очі свій чоловічий фетровий капелюх і ввійшла до кафе. Там за стойкою й за столиками сиділо майже все товариство, що було в дансингу.

— Привіт, хлопці! — вигукнула Брет. — Отепер я таки вип'ю!

— Брет! Брет! — До неї підбіг миршавий грек-портретист, який називав себе герцогом і якого всі