Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики 📚 - Українською

Читати книгу - "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"

737
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 140
Перейти на сторінку:
фамілія Кікабідзе.

Що за дурна ідея — частувати пивом повію

о другій ночі,

видаючи себе за бізнесмена з Прибалтики

у київському відрядженні!

І все ж — яка нагода

почути, що собі знає тутешній народ

про країну, в якій живе,

про тих, кому вже ніколи в ній не жити,

про тих, кому не жити зовсім.

Єво убілі, розповідає вона,

он слішком мною копал,

он бил самий лучший журналіст

нашей страни.

Я не можу виправляти її помилок,

не можу знати, як усе було насправді,

яка насправді в нього фамілія.

Просто хочеться вірити власній брехні:

я — бізнесмен з Прибалтики

(так, бізнесмен з Прибалтики!),

і мені вже з раннього ранку

у цій країні

підписувати угоди, обмивати їх,

жлуктити каву, коньяк, ковтати атенобене,

слати факси і есемеси

і звалювати пошвидше до своєї Риги,

а вона

все повторює і повторює:

Кікабідзе,

Кікабідзе єво фамілія.

Не знаю, скільки разів Кобра повторила це неправильне прізвище. Але пригадую, як зненацька мені зробилося тоскно. Можливо, я уявив, як ми доп'ємо пиво, і шантан зачинять, отже, в нас уже не вийде замовити ще, і мені доведеться запрошувати її до свого козацького номера, і потаємно заводити в готельний вестибюль, і вести до ліфта, дивом оминаючи засідки готельних козаків, які все одно наввипередки храпітимуть і тим самим умре моя остання надія, що її не впустять, що нас виженуть, і як мені не спаде на думку нічого кращого, аніж у ліфті погладити її по роздутій кобрі. А потім ще ця необхідність кохатися в одномісному ліжку, завузькому навіть для мене самотнього.

Тож коли вона пустилася втікати у бік Хрещатика, прихопивши зі стола з півсотні гривень офіціантської решти, я, найімовірніше, з полегкістю зітхнув.

Я хочу сказати, що Київ трохи як та Кобра. У нього душа огрядної й доброї повії і він ще молодий, а тому нерозумний і, наче тісто, піддатливий. Ні, не так: «а тому» тут ні до чого, він просто нерозумний. Та й ніякий він уже не молодий, якщо йому справді 1527 років. Тобто якщо Рим — це вічне місто, то Київ — це вічне тісто. Заради виживання він, як і Кобра, готовий переходити з рук у руки — і не дванадцять разів, а безліч. На відміну від більшості столиць він не антипод власній країні, не її заперечення, а підтвердження, тобто її ж таки згусток, есенція, концентрація. І тому він до неї такий байдужий. Адже й вона до себе байдужа. Іншої столиці для такої країни в мене і в нас немає.

«Місто замацали, захапали, зачовгали подихами, згуками, кроками».

Ну так, хочеться погоджуватися мені, ну так. «Замацали» — саме те слово. Палійка знає, що пише. Але в одному з листів я врешті знаходжу щось таке, за що вона його досі любить: «А найбільше мені в Києві бракує одноколійного трамвайчика, який ходив у нас під вікнами вздовж Ботанічного саду по Толстого. Він був із двома кабінами для водія і в цього маршруту не було кільцевого повороту. Просто їздив туди-сюди. Тобто на кінцевій водій переходив з передньої кабіни у задню, і задня ставала передньою. Це було років двадцять три тому, коли все навколо здавалося дуже великим і таємничим».

Я віднімаю двадцять три, і це дає 1986. Я додаю тринадцять і це дає 1999. Я додаю, віднімаю, це якісь такі пазли з датами — і все, що в мене виходить, обов'язково складається в якийсь неймовірно важкий і важливий рік.

КИШИНІВ, 2003

У своїй «Дорозі на Бабадаґ» Анджей Стасюк дуже влучно пише про Кишинів як про місто, що його мешканці наче вирішили вдавати когось іншого — лише б не бути самими собою. Якось приблизно так він про це пише, хоч у цю хвилину я не маю змоги знайти відповідне місце у книжці й зацитувати його точно. Але я пригадую, як, уперше читаючи «Бабадаґ», я натрапив на це спостереження і подумав, що воно напрочуд виразно збігається з моїми власними відчуттями.

Проте Анджей, здається, бачив у Кишиневі не все. Вони удвох з іншим Анджеєм саме зникли за дверима великої продуктової крамниці, де відносно довго вибирали їдло й питво нам на вечерю. Ми з Монікою чекали їх назовні, неподалік нашого бусика. Того літа ми всі потрапили до Кишинева вперше — Моніка, Анджей, ще один Анджей і я.

Сцена, що її свідками стали ми з Монікою, розігралася поруч з нами, на площі перед якимось типово соціалістичним чи то палацом, чи то театром, чимось таким, що мало сходи і, здається, колони, а збудоване могло бути десь у сімдесяті. Отже, спершу ми почули жіночі крики. Якась дівчина з малим хлопчиком на руках, з вигляду десь однорічним, вигукувала прокльони у бік молодої пари, що йшла за десяток метрів перед нею. Дівчина з малим хотіла наздогнати їх, але надто високі підбори заважали їй крокувати достатньо швидко. Зрештою, ті, що йшли парою, теж не могли збільшити відрив — і з тієї ж причини: високі підбори виявилися також у дівчини, що її переслідувачка з дитиною люто обкладала всілякими суками. Усім, здавалося, не було й двадцяти. Дві тоненькі дівчини на високих підборах і в міні, одна чорнява (та, що з дитиною), інша пергідрольна плюс Він, майже лисий, так само кістлявий і невисокий. Усі молоді, усі бідні, усі такі, як решта мешканців цього міста й цієї країни.

Далі було таке. Йому немов набридло це переслідування і він сказав подрузі йти далі, а сам зупинився і розвернувся лицем до нападниці. Коли та підійшла впритул, між ними зав'язалася сварка, малий на руках розревівся, Він відібрав його в неї. Вони сварилися, зокрема й за якісь гроші, було ясно, що малюк їхній син. На руках у батька він, до речі, вмить заспокоївся. Потім чорнявка відсторонила Його з дитиною вбік і рвонула вперед — наздоганяти суперницю. Вона скинула босоніжки і, взявши їх у руки, подріботіла за втікачкою. Пацан з дитиною на руках застиг на місці. У цю мить білявка озирнулася й побачила, що її переслідувачка вже поруч. Вона зробила те саме, що й чорнявка — швиденько скинула босоніжки й побігла вперед. Так і ганяли вони вгору, вниз і знову вгору сходами того облупленого начебто палацу культури, дві дівчинки, дві дитини, дві ідіотки, і при цьому чорна жбурляла в білу своїми босоніжками, але влучала завжди в колону.

1 ... 66 67 68 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"