Читати книгу - "Коли курява спаде"

Однак усе це було дійсністю. Я ляснув у долоні.

Увійшов Соднам Г'ялцен і розгорнув пакунок, що тримав у руках.

Дружина туси відразу ж закрила ніс шовковим платком. Тхарні не дозволялося так зробити, тож коли кімнату заповнив сморід, я почув, що її потягло на нудоту. Усі повільно підійшли до гнилої голови. Брат хотів переконатися, що макову стеблину не запхнули туди навмисне, тож спробував її висмикнути. Однак гнила голова піднялася разом із стеблиною. Тоді він потрусив її. Дружина туси зойкнула від страху й усі побачили, як по голові пішли тріщини, а потім вона розкололась на шматки й обсипалась на землю. Усі бачили, що корінь того маку виходив з глибини вушної раковини, а його вусики тяглися аж у мозок. Батько, дивлячись на старшого брата, сказав:

— Схоже, що не людина його посадила, а він сам виріс.

Брат, витягнувши шию, ледь видавив із себе:

— Я теж так думаю.

Тут заговорив лама-знахар, який до сих пір мовчав. Усі його називали ламою, тому що він так хотів, але насправді він був знахарем і дуже добре знався на замовляннях і ворожіннях. Він розпитав мене, в якому напрямку цей череп було закопано в землі? Я відповів, що на північ, тобто, якраз у напрямку туси Мерці. Він знову запитав, чи був він закопаний під деревом? Я відповів, що так. Тоді він сказав, що там дійсно не тільки вкрали насіння, але й вдалися до найбільш лихого прокляття на адресу Мерці. А до брата він сказав таке:

— Не потрібно так дивитись на мене, паничу! Мерці мене годують і утримують, тож я повинен казати все, що знаю.

— Кажи сміливіше, ламо, не бійся, — заохотила його дружина туси.

— Чого саме стосується прокляття? — спитав туси.

— Щоб дізнатися це, мені потрібно бачити всі речі, що були разом із головою, — відказав лама-знахар. — Не знаю, чи другий панич привіз усе, що там було?

Звичайно ж, ми привезли з собою всі речі.

Тоді лама-знахар обкурив кімнату димом білої рути, щоб вигнати всіх нечистих духів, і пішов вивчати привезені нами речі. Брат також кудись вибіг. Туси запитав в управителя, як ми помітили маки. Той розповів йому всю історію в подробицях, не замовчуючи при цьому й важливої ролі, яку зіграв молодший панич. Почувши це, туси спочатку кинув погляд на мою матір, а потім подивився на мене якимсь новим поглядом. Потім він зітхнув, із чого я зрозумів, що він все одно вважає мене дурнем. Вголос він, однак, сказав таке:

— На північ з оглядом поїдеш, наступного року. Я дам тобі ще більший супровід.

— Чому не дякуєш батькові? — спитала мати.

Однак я сидів і мовчав.

У цей момент увійшов лама-знахар із доповіддю:

— Туси Вангбо прокляв наш мак. Він наслав на нього град розміром із куряче яйце, щоб прибити його в час найпишнішого цвітіння.

— Ну що ж, якщо він хоче позмагатись із нами, почнемо від сьогодні, — сказав туси, зітхнувши.

Усі почали радитись із приводу події, а я, сидячи там, заснув.

Коли я прокинувся, вже розвиднилось. Виявилося, що поки я спав, хтось укрив мене ковдрою. У той момент я згадав про ще одну річ і підкликав пальцем ламу-знахаря. Той підійшов і, посміхаючись, запитав:

— Може, очі панича ще щось угледіли?

Я розповів йому про ліки, що їх мені подарував староста Сунба, і про те, що я їх викинув. Він відразу ж розкричався:

— О, Небо! Це ж такі чудодійні ліки! Хіба тепер хтось може перетворити на пігулки силу вітру й світла? Паничу, — запитав далі він, — ти їх і в рот не брав?

— Трохи брав, — відповів я.

— А коли тебе знудило, було таке відчуття, що з живота хоче вийте хробак?

— Не хробак, а риба, казав панич, — зауважив управитель.

— Так і є, так і є, — тупнув ногою і зітхнув лама. — Якби ти ту річ повністю виблював, тоді й хвороба тебе відпустила б.

Лама є лама, він завжди все по-своєму каже.

— Ну нічого, нічого, — продовжував він, —