Читати книгу - "Щит і меч"

Штейнгліц і Дітріх не сиділи склавши руки. Вони часто виїздили на вогневі позиції, щоб спостерігати поведінку противника, але оскільки спеціальності в них були різні, то й цікавили їх різні сторони цієї поведінки.

Вайсові довелося перепинити роботу в канцелярській палатці, щоб супроводити Штейнгліца в його поїздках.

Було відомо, що радянські танкісти в Куличках, коли в них скінчилося пальне, закопали свої машини в землю. І ніхто не побоювався раптового прориву танків з боку оточення гарнізону.

Та однієї ночі, коли Штейнгліц і Дітріх, як завжди, проглядали в стереотруби із спостережного пункту спеціально залишене дефіле, до. якого запекло й відчайдушно пробивалися крізь кулеметний вогонь розрізнені групки радянських солдат, рантом у бік шосе, стріляючи з гармати й кулемета, рвонувся самотній радянський танк.

Ту ж мить пролунали залпи, і точно пристріляні по секторах батареї підбили танк.

Штейнгліц і Дітріх наказали солдатам взяти в загиблих танкістів документи. Вони правильно розміркували, що для цієї машини, очевидно, було зібрано останні залишки пального і екіпаж дістав завдання пробитися до більшого радянського з'єднання не стільки по допомогу, скільки по те, щоб одержати наказ, як діяти гарнізонові далі: відступити чи захищати цей плацдарм до кінця.

Такі накази і запити про них уже не раз попадали до рук офіцерів абверу. До того ж німецькі радисти багато разів перехоплювали в ефірі звертання оточеного гарнізону до вищих штабів.

Солдати, послані до розбитого радянського танка, не змогли виконати наказ: обложений гарнізон відкрив такий вогонь, що троє німців були зразу ж убиті, а двоє, поранені, ледве приповзли назад.

З наступних п'яти солдатів не повернувся жоден.

Якщо обложений гарнізон охороняє підбитий танк, не шкодуючи дорогоцінних боєприпасів, значить, він має документи, які ні в якому разі не повніші попасти ворогові до рук.

Нову п'ятірку солдатів примусили повзти до танка тільки під погрозою розстрілу. І знову троє були одразу вбиті. Двоє проповзли не більш як десяток метрів і зарилися в болото, лежали, не наважуючись підвести голови.

Небо, ясне, зоряне, заболочена рівнина в скалках бакаїв, сріблиться верболіз, тиша. А там, під пагорком, височіє темне груддя двобаштового радянського танка в сталевому рваному дранті пробоїн від німецьких снарядів.

На спостережному пункті, в чистенькому, чепурному дзоті, обшитому світлим тесом, сидять на складаних стільчиках німецькі офіцери. Яскраво горить електрична лампа, на столику судки термоси з гарячою вечерею, на колінах в офіцерів паперові серветки, вони їдять і розмовляють про їжу.

Армійський офіцер шанобливо слухає Штейнгліца. Майор розповідає про особливості іспанської, англійської, французької, італійської кухонь. Розповідає він докладно, з цілковитим знанням усіх кулінарних тонкощів. Він добре знає ці країни, був там резидентом.

Дітріх зрідка ліниво докидає свої зауваження. Він теж знавець європейських кухонь, навіть більш обізнаний, ніж Штейнгліц: він багато подорожував і зупинявся в найкращих готелях. Штейнгліц не міг собі цього дозволити. Адже він бував за кордоном не задля розваги — виконував агентурні завдання, працював. І завжди, навіть здійснюючи найвідповідальніші операції, намагався зекономити на свою користь якомога більшу суму з коштів, відпущених йому на проведення тієї чи іншої операції. І коли готувався до неї, досконально продумуючи всі її деталі, він не менш старанно прикидав, як вигадати більше для себе, хоч заздалегідь був відомий розмір належної грошової винагороди і він завжди одержував її від начальника другого відділу «Ц» або готівкою, або у вигляді чека.

Армійський офіцер сказав, що викликав танк, години через дві він підійде і тоді можна буде наблизитись до підбитої радянської машини, щоб забрати в мертвих танкістів документи. А поки що лишається терпляче ждати.

Вайс, як це стало тепер звичаєм, мовчки прислуговував офіцерам. Міняв тарілки, розкладав м'ясо, наливав вино в похідні пластмасові стопочки, краяв хліб; підігрівав на електричній плитці галети з тмином і консервовану, залиту смальцем ковбасу в пласких банках. І, спритно роблячи все це, міркував, як йому слід зараз діяти. Півтора десятка німецьких солдатів не досягли мети, і мало шансів досягти її. Риск дуже великий. Чи має він право рискувати?

Йому казали вдома: твоє життя тенор тобі не належатиме. Це не твоє життя, коли од нього може залежати життя інших. І якщо ти необачно, непродумано підеш назустріч загибелі, то загинеш не тільки ти, а можливо, й ще багато радянських людей: вони стануть жертвами фашистських диверсій, підступних задумів, які ти міг би відвернути. Життя хорошого розвідника часом дорівнює іксові, помноженому на велике число, а за ним — людські і матеріальні цінності. Та коли цей розвідник тільки те й робить, що грається власним життям, чваниться своєю особистою хоробрістю, він нічого, окрім шкоди, не дасть. Адже сам по собі він нічого не важить, хоч би як пиндючився, хоч би якою ефектною, героїчною здавалась йому власна загибель. Розвідником має керувати глибоко і далекоглядно виправданий розрахунок. І розумна бездіяльність за певних обставин незмірно цінніша за якусь там поквапну і непродуману дію, нехай хоч яку відважну на перший погляд, але спрямовану на розв'язання лише найближчого, часткового завдання, і, непродумано зважившись на цю дію, забувши про головне, він перестає бути для противника небезпечним. Він стає мертвим радянським розвідником, а якщо попаде в руки ворога живим, його катуватимуть, аби дізнатися про все, пов'язане з його попередніми ділами.

Як же повинен у даній ситуації діяти Йоганн? Звичайно, він може загинути, взявшись добратися до радянського танка. Але ж не обов'язково він загине. А коли доповзе, то влізе в танк і знищить пакет, який, безперечно, передали одному з танкістів. Якщо гарнізон зібрав усе пальне, аби тільки танк прорвався, якщо до нього, рискуючи залишитись без боєприпасів, не дають підійти, значить, пакет дуже важливий, від нього залежить життя багатьох, певно, не менш як тисячі радянських солдатів і офіцерів. Отже, пропорції зараз такі: один до тисячі.

І хоч Йоганнові заборонено рискувати собою,