Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"

Якось Валенто Клаудо розповiв Олесевi про великi запаси, зробленi Капiтаном у печерi-базi, про наявнiсть у нiй удосконалених машин, якi дозволяли не лише ремонтувати "Люцифер", а й виробляти для нього запаснi частини. Слухаючи розповiдь, юнак здивувався: адже все це коштувало великих грошей, усе це треба було десь придбати! Де ж Капiтан мiг узяти кошти? Вiн же не багач якийсь, та й дорогоцiнних скарбiв у нього не було...

- Хiба ж не так, Валенто? - спитав вiн. Валенто Клаудо у вiдповiдь значуще посмiхнувся.

- Капiтановi не потрiбнi звичайнi скарби. Вiн має дещо бiльше, нiж будь-якi скарби. I коли б вiн захотiв, то мiг би стати найбагатшою людиною в свiтi.

Олесь недовiрливо подивився на нього: чи не жартує Валенто? Але в тонi Клаудо не було й натяку на жарт.

- Тобi це здається дивним, бо ти й досi ще не уявляєш собi, що то за людина Капiтан! Я так тобi скажу: у нього в головi вмiстилося все, що знає свiт, а ще бiльше такого, чого свiт не знає. Якщо Капiтан чогось захоче, то так воно й буде. Якщо вiн вирiшив досягти чогось, то його не зможе спинити нiщо! Бо в його руках не тiльки найвища сила - знання, а ще й умiння використати цi знання. Тому я й кажу тобi: Капiтан може все!

В словах Валенто Клаудо звучало щире й глибоке переконання. Олесь вiдчував це. Але щось у тiй мовi було таке, що викликало пiдсвiдомий опiр в душi юнака. Звичайно, Олесь i сам вважав Ернана Рамiро за надзвичайну людину, рисами i властивостями якої вiн захоплювався. Великий талант винахiдника, тверда воля i рiшучiсть, завдяки яким Сивий Капiтан смiливо йшов до накресленої мети i перемагав найбiльшi труднощi, сувора стриманiсть, пiд якою ховалася чуйна душа i м'яке, спiвчутливе серце, вiдрiзняли вiд iнших цю благородну горду людину, що зазнала в своєму життi так багато тяжкого i трагiчного. I це не могло не викликати поваги i глибокої симпатiї до Сивого Капiтана. Все це так.

Але те, що говорив Валенто Клаудо, було уже чимось iншим. У ньому вiдчувалося якесь беззастережне схиляння перед Капiтаном, покiрне визнання в постатi Ернана Рамiро дивної надлюдської сили, чи не всемогутностi. I так ставляться до Сивого Капiтана всi, хто його оточує на "Люциферi"; для них кожне його слово - незаперечний закон. I Капiтан звик до такого ставлення, звик до слiпого пiдкорення людей його волi. А що говорив про це Фредо Вiкторе?.. Ех, як усе це складно, як важко в усьому розiбратися...

Мабуть, на обличчi Олеся досить красномовно позначилися сумнiви й вагання, що охопили його. Бо Валенто Клаудо уважнiше подивився на хлопця:

- Так от, я поясню, в чому тут рiч. Капiтан усе тобi розповiдає, не робить нiяких секретiв вiд тебе, то я думаю, що можу розповiсти про це також. Ти знаєш, що Капiтан умiє перетворювати однi речовини на iншi?

- Аякже: адже в центральнiй установцi "Люцифера" атоми водню сполучаються i перетворюються на гелiй. Ще й величезна енергiя при цьому видiляється, - ствердив упевнено Олесь. - I що з того? При чому тут багатство?

- Але ж Капiтан умiє й далi сполучати речовини. Не тiльки з водню робити гелiй, а ще з того гелiю добувати важчi й важчi елементи. Для цього потрiбно дуже багато енергiї, проте її в нього скiльки завгодно. Що, й досi не розумiєш? Ех, ти! Отак, перетворюючи одну речовину на iншу, Капiтан може доходити й до створення золота!

- Що? Золота? - вихопилося у вкрай здивованого юнака. - Як стародавнi алхiмiки - робити штучне золото!

- Не знаю, чи так, як стародавнi алхiмiки, - широко посмiхнувся Валенто, - можливо, вони й робили якесь штучне золото. А Капiтан може створювати золото з iнших речовин. I не штучне, а цiлком справжнє. I, до речi, стiльки, скiльки йому треба. А ти кажеш кошти, скарби!.. Все це для Капiтана дрiбницi, якi його мало цiкавлять...

Так перед Олесем вiдкрилася ще одна таємниця, яка пояснювала дуже багато. Валенто Клаудо розповiв йому далi, як Ернановi Рамiро доводилося перемагати найрiзноманiтнiшi труднощi в перiод побудови "Люцифера". Спочатку, коли вiн щасливо врятувався з фалангiстської катiвнi, з концтабору, i розшукав записи i креслення, схованi його дружиною Хуанiтою, йому здавалося неможливим продовжувати роботу по створенню "Люцифера". Адже в Ернана Рамiро не було нiяких коштiв, крiм невеличкої суми грошей, яку заховала разом з паперами завбачлива Хуанiта. Та й працювати вiн не мав де, бо ж позбавлений був можливостi повернутися до наукової лабораторiї, де його негайно схопили б полiцейськi шпиги. Не мiг вiн влаштувати десь i власної лабораторiї, бо це також привернуло б увагу всюдисущих фалангiстських агентiв i так само закiнчилося б провалом.

Тому Ернан Рамiро вирiшив покинути Iберiю. Вiн потай перейшов кордон з одним лише чемоданом, у якому лежали дорогоцiннi папери. Понад рiк вiн прожив у невеличкому мiстечку в сусiднiй країнi, будуючи першу дiючу модель своєї машини для видобування термоядерної енергiї. Мiсцевi жителi не звертали на нього уваги, бо ставилися до невiдомого чужинця як до дивака, що вперто працює над чимсь схожим на вiчний двигун. Ернан Рамiро охоче пiдтримував такi думки про себе, так було безпечнiше i спокiйнiше. А коли перша модель була збудована, Рамiро використав її для дальшого сполучення атомiв, створення дедалi важчих елементiв. Вiн поставив собi за мету спочатку створити золото, яке дало б йому можливiсть розгорнути ширшу роботу, що потребувала, зрозумiло, великих коштiв.

I вiн досяг своєї смiливої мети, цей невтомний i пристрасний дослiдник, який умiв переборювати труднощi i наполегливо йти по намiченому шляху! Пiсля того, як його установка почала давати Ернановi Рамiро золото в необмеженiй, по сутi, кiлькостi, все пiшло незрiвнянно легше. Можна було вже будувати "Люцифер", замовляючи окремi його частини i вузли на рiзних пiдприємствах. Справа полягала тiльки в тому, щоб власники пiдприємств не догадалися, для чого замовленi частини i яке призначення вузлiв. Та власники пiдприємств, як i завжди це буває, були зацiкавленi лише в самих замовленнях, що приносили їм прибутки: вони охоче взялися б за виготовлення навiть безглуздих деталей для якогось вiчного двигуна, аби замовник акуратно сплачував їм грошi...

Частини