Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Поки Гулий-Гуленко лікувався за кордоном, Нестеренко-Орел, як його заступник, виконував обов’язки командувача повстанцями півдня України. Водночас він представляв командувача Південної (Першої) групи Гулого-Гуленка у Єлисаветградському повіті. А на Чигиринському районному з’їзді у Цвітнянському лісі (за участю отаманів, старшин та інтелігенції) наприкінці травня (чи на початку червня) 1921 року його обрали ще й керівником Першої холодноярської округи.
У липні 1921 року в районі Гайдамацького шпиля, що неподалік Суботова, на з’їзд зібралися партизанські загони. Головою зборів обрали Сергія Отаманенка. Під час одного із засідань між Нестеренком і єлисаветградським підпільником Григорієм Яковенком спалахнула гостра суперечка. Яковенко, новий чоловік у Холодному Яру, не визнавав законних претензій Нестеренка на керівництво. Підважуючи його авторитет, Яковенко запропонував створити колегіальний керівний орган — Реввоєнраду. Це була деструктивна пропозиція. Яковенко, знайшовши прихильників, ледь не розколов з’їзд. Дехто навіть хотів позбавити Нестеренка права брати участь у засіданнях. Дійшло до того, що наступного дня під час чергової сварки Нестеренко, вважаючи Яковенка за підісланого агента ЧК, хотів застрелити його.[422] Все ж, попри опозицію, Нестеренка обрали командуючим військами Холодноярської округи.
Орел мав особистий відділ у 150 осіб, із них до 15 старшин. З ним він і відвідував інших отаманів, налагоджуючи співпрацю.
У цей час окупаційна влада активізувала пропагандистську кампанію. Маючи певний успіх від проголошеної у березні так званої амністії, москалі вирішили продовжити її дію до 1 серпня. Наклепавши тисячі листівок, вони змушували селян нести їх до лісу.
Надрукували і звернення до повстанців, що діяли на території Кременчуцької губернії, в межі якої входив і Холодний Яр. Ось уривок із листівки Кременчуцького губернського комітету КП(б)У «Про продовження амнистіі для повстанських загонів Кремінчугщини»: «Більше трьох років вже на Украіні тягнеться невпинна жорстока боротьба між пролетаріятом та буржуазією села — куркулями, котрі не визнавали радянськоі влади, не хотіли добром повернуть трудовому народові своє неправдою нажите добро. Прикриваючись прапором самостійности, визволення од національного пригноблення, а справді бажаючи задушити пролетарську революцію і «самостійно» без поміхи вижимати соки з незаможнього малоземельного та безземельного селянства, куркулі шляхом цілого моря брехні та наклепів на радянську владу зуміли затемнити революційну свідомість сільських бідаків і повести багатьох з них на боротьбу з радянською владою. Куркулі руками центральноі Ради предали Украіну в руки німецьких імперіялістів; ті самі куркулі при допомозі обманутих селянських бідаків довели Украіну до деникинщини, до панування здичавілих од шаленоі ненависти поміщіків та офіцерів. Гетьманщина та деникинщина показали трудовому людові Украіни, що єдиною защитницею трудящихся завжди була, є і буде радянська влада…»[423]
Москалі розводилися про свою гуманність і милосердя до «заблудших», тобто тих, хто від їхнього насилля захищав свою землю. Окупанти обіцяли забути всі провини «бандітам», якщо ті перейдуть на бік совєтської влади і боротьбою проти своїх товаришів доведуть, що «чистосердечно розкаялися».
Герасим Нестеренко був категоричним противником «амністії» і всіляко відраджував козаків вірити в московські обіцянки «прощення». Один з козаків його відділу (Василь Ткаченко з Єлисаветградки) пізніше розповідав, що влітку 1921 року багато козаків хотіли здатися «по амністії», але Нестеренко-Орел залякував, казав, що тих, хто здається, розстрілюють, це йому добре відомо, оскільки у нього є «свої люди» в Красній армії і ЧК.
Таку ж політику вели й інші отамани…
Надзвичайно цікаву інформацію про Холодноярську організацію під керівництвом Герасима Нестеренка-Орла залишив її учасник звенигородський отаман Іван Ґонта (Лютий-Лютенко). Емігрувавши орієнтовно у лютому 1922 року, Іван Лютий-Лютенко зголосився до еміграційних установ УНР і 21 квітня склав звіт «Про організацію в «Холоднім Яру». Подаю його з невеликими скороченнями: «…У двадцять першому (21) році став на чолі організації Холодноярської дружини полковник Нестеренко, котрий і до цього часу провадить… — писав Іван Лютий-Лютенко. — Холодноярський полковник Нестеренко являє голову Холодноярської дружини: йому підлягають всі отамани, позаяк він був залишений Гулим для проводження організації в районі Херсонщини і часть Кіевщини. Полковник Нестеренко мав під своїм керуванням кількістю чоловік сто п’ятдесят (150), ця кількість була завжди при ньому. Старшин було чоловік до 15, а решта козаків… Полковник Нестеренко був залишений отаманом Гулим і от нього отримував накази, які передавав остальним партизанам, котрі йому підлягали. Провадилось це так: посилав від себе їдного козака чи старшину, і той пробирався по зв’язку до того отряда, куди був посланий, і інформував. Часто сам їздив до отрядів і інформував про стан і майбутнє. Зв’язки з закордону приходили до нього…
Як треба було зібрати нараду усіх отаманів, то це також провадилось через зв’язки. Тоді всі з’їзжались до назначеного зараніше місця і проводили нараду. До Холодноярської дружини належали такі отамани: Нестеренко, Завгородній, Хмара І, Хмара ІІ, Чорний Ворон, Гонта, Иванов. Це останній час зв’язки тримали з отаманами Гулим, Заболотнім, Дерещуком, Голим, організацією білих.
Склад отаманів був всякий, були такі, котрі цілком виконували свої обов’язки як слід, а були такі, що робили це не вміючи. Правда, що це провадилось в той момент, коли не було голови, а після всі ці отамани підлягали полковникові Нестеренкові і виконували по наказу. Робилось все дуже гарно організованим і виконувалось. У каждого отамана були люди видающі, котрі улаштовували справу як інформаційну, так і військову. Сюда уходять і отамани; дуже плачевне, що ціх людей була дуже мала кількість. Каждий отаман мав старшин і козаків, це самі найпевніші люди, котрі залишались завжди якоби кадрою, їх кількість: старшин от
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.