Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Мені стало погано. Щось таке вона намагалася мені сказати в цілительській вчора. І дарма я так легко відмахнулась від її застережень. Тому що сьогодні я бачила цього звіра. Звіра, який жив усередині Кірая. З чорними крилами з туману, вогнем в очах і цими хрипкими нотками в голосі.

– Ти зблідла, – занепокоєно зауважила Мел.

– Нічого… все гаразд, – я навіть спробувала видавити усмішку, але вийшло не дуже добре та правдоподібно. – Дякую тобі.

– Дурниці. Просто будь обережна. А то тобі щастить на придурків… До речі, про придурків… куди подівся Етклонер? Я його востаннє в академії бачила і якось навіть не подумала б, що він міг би пропустити таку подію, як практика для цілителів у столиці. Думала, він у перших рядах обурюватиметься.

Значить, не лише мене це здивувало. Але подумаю про це згодом. Зараз би відпроситись додому і погортати книгу. А потім… простежити за Роуз.

– Гадки не маю. І, якщо чесно, особливо мене його зникнення і не хвилює, – відрапортувала я. – І вибач, Мел, але в мене практика...

– Так звичайно. Зустрінемось ввечері?

– М… ні… у мене вже є плани… давай уже завтра.

– Як скажеш, – скривилася подруга.

Мабуть образилася. Але на те вона і подруга, щоб не злитися дуже довго. Думаю, пробачить мені це. Сподіваюся принаймні. На жаль, розповісти їй більше я не могла.