Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Паніка, що відбилася в очах Мікая і одного з магів графства, підказала, що Яну вдалося переплутати плани де Шавіньо. Навіть не приховуючи тріумфуючу усмішку, обернулася до свого, ймовірно, нареченого, що не відбувся.

— Прочитай свою загадку, — сухо промовив він, скривившись. — Але перед цим напиши на цьому ж пергаменті відповідь, щоб ніхто не подумав, що ти проявляєш до когось зайве вподобання.

Моя справа маленька — виконувати накази. Особливо якщо ці накази настільки чудово вписуються в мій план. На Рейдела навіть не дивилася — тепер я вірила в нього на сто відсотків. У нього та свою загадку.

На магів, що шушукаються, уваги не звертала — їм ще належить з'ясувати, що за божественне провидіння зіпсувало їм підтасовку. Ха! Чи не божественне провидіння, а янгольский привид — треба їм так і повідомити за підсумком.

З кислого схвалення графа голосно прочитала свою загадку:

— Чого бояться чарівниці, які вже пізнали смерть?

На полі, де зібралися і глядачі, і учасники турніру імені де Шавіньо, повисла тиша. Лише у тому, щоб за секунду все виділене під етап простір наповнилося гвалтом. На трибунах люди обговорювали різні варіанти: від стриги до безсмертя. Хтось навіть намагався розгадати філософський підтекст. Якби він тiльки був. Відповідь була очевидна лише для мене та найманця. Може, ще Ісіс змогла б розкинути мізками.

— Я готовий відповісти на запитання, задане чарівницею! — мовив Рейдел.

По нутру розлилося тепле торжество.

— По черзі, — крізь зуби процідив Мікай.

У нього варіанта не було, але на правах організатора турніру він взяв на себе сміливість відповісти на питання мудреця — тобто мене — першим. Рей сперечатися не став, лише ледь помітно посміхнувся. Одними очима.

Через довгих п'ять хвилин, Мікай все ж таки накорябав відповідь на своєму аркуші. Верховний маг графства — так я про себе охрестила того метушливого таргана в рясі — попросив, щоб усі учасники вишикувалися в шеренгу. Рею дісталося останнє місце.

Відповіді звучали одна за одною. Першим говорив Мікай:

— Чарівниця, яка пізнала смерть, боїться втратити свої сили!

Цікаво, чи був у його словах якийсь натяк, чи він серйозно вважає, що більше смерті можна боятися лише втрати магії?

— Чарівниця, яка пізнала смерть, боїться самотності.

Усміхнулася. Навіть поряд не стояло! Начебто.

— … ворога, сильніший за чарівницю.

— ... Накликати на себе гнів богів.

З цим я й так упоралася, інакше не опинилася б у цій шкурі. Дійшла черга і до найманця:

— Чарівниця, яка пізнала смерть, боїться втратити сестру, яка несе в утробі життя.

Поперхнулась повітрям.

Першою думкою стало:

“Я для кого вчора пiв ночi танці паніки танцювала навколо павука?! Він що, знущається?

І другий:

"Рейдел, не знаючи мене, зрозумів мої справжні страхи набагато краще, ніж я сама".

Народ вимагав відповіді від мудреця в моєму обличчі. Знов прокашлявшись, я здавлено видала:

— На жаль, ніхто з вас не зміг відповісти.

— А тепер терміново додай що-небудь, поки твоїй женишок не перехопив увагу, — флегматично додав Ян.

Що з ним? Сьогодні він справді дивно поводиться.

— Тому кожному з учасників я присуджую нуль балів. Оскільки лідер у нас і так визначився, привітаємо переможця! — голосно промовила я.

Мляві опори графа потонули в шумі натовпу, що утворився. Усі вшановували Рейдела.

— Я за договором, — так само спокійно повідомив Ян і розчинився в повітрі. Перед цим правда зробив якийсь дивний пас руками.

За договором? А раніше так не можна було?

— Ти молодець, — прошепотів Рейдел, опинившись біля мене. — Але нам краще не затримуватися на бенкет на честь переможця.

— Давно вже пора було звідси звалити, — невдоволено сказала я, не знаючи, як реагувати на цю відповідь.

Звідки він узагалі дізнався про сестру?! Та й не лише про сестру – про племінника. І чому вирішив не йти шляхом найменшого опору

Очевидно, вловивши всі німі питання в моєму виразі обличчя, Рейдел усміхнувся і сказав:

— Насправді, мені й не потрібно було давати правильної відповіді, достатньо було й того, щоб Мікай помилився. Ти з усім упоралася.

— Що робити з батьками? — Про це я змогла запитати, коли ми зникли за поворотом трибуни.

Якимось неймовірним чином народ упустив свого переможця. Може, знову Ян допомiг?

— Ще перед фінальним випробуванням я вручив їм грамоту, з якою вони зможуть влаштуватися на роботу до одного мого давнього друга, — сказав Рей. — Роботенка не курна. Йому був потрібен чесний керівник та порядна економка. Ще до початку випробування я дав їм грошей на дорогу і наказав поспішити. Повідомив, що то був твій указ.