Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

— Ти не дуже розраховував на перемогу в цьому етапі! — Дійшло до мене. — Ти думав, що доведеться прориватися з боєм.

Подумки перевела подих. Знаючи, що з батьком і матір'ю Феліції буде все гаразд, мені стало спокійніше.

— Звичайно. Мікай не справляє враження чесної людини. Але думаю, буде краще, якщо ми поговоримо дорогою. Потрібно витягнути Ісіс і продовжувати шлях, доки Мікай не зрозумів, як його обвели навколо пальця. У мене є розписка від графа про те, що він відмовляється від будь-яких домагань на твій рахунок, якщо я переможу в турнірі. Але про всяк випадок… ти, кхм, спромоглася розібратися з договором?

Він спитав про це з якимсь незрозумілим натяком, дивлячись при цьому кудись за моє плече.

— Так.

Повела підборіддям, кидаючи обережний погляд на плече. Яна там не спостерігалося.

Зважаючи на все, нам з Реєм доведеться дуже багато обговорити. Не знаю, яким чином, але найманець багато чого з'ясував на мій рахунок. Чи турбуюся я через це? Ні. Так простіше. Набагато сильніше мене хвилює недомовленість, що залишилася після ранкового рандеву.

— У такому разі поспішаємо.

— Спасибі! — це я кинула, схаменувшись, у спину.

І потім додала кроку. Рей правий. Не зрозуміло, чого чекати від графа де Шавіньо, а тому краще поспішити. Як шукати принцесу, не мала жодної уяви, а тому залишила це на відкуп Рея. Сама ж попрямувала займатися "улюбленою" справою в цьому світі ... запрягати коней.

***

— Я все ще не розумію, навіщо ми втрачали ці кілька днів!

Ісіс завзято вдавала, що вона примхлива людина з усіх існуючих. Виходило це у неї, слід зазначити, чудово. Я вже починала закипати. Мені дуже не вистачало витримки Рейдела, який просто мовчки продовжував шлях, тримаючись у відриві від нас на кілька кінських корпусів.

Яна видно не було, тому про долю договору я досі нічого не знала, що теж не додавало добродушності.

— Ні, я не скаржусь! Я зуміла поспостерігати за підданими свого нареченого, — вже не так впевнено сказала вона, — але ж це все нам сплутало! Сподіваюся, вони довше затримаються у графстві.

Остання фраза для мене прозвучала незрозуміло, але вести світську бесіду з Ісіс я не хотіла. Вважала, що наступного разу вона хоче постати перед майбутніми підданими у всій пишноті, а не в брудному дорожньому костюмі.

Принцеса незабаром відв'язалася, заглибилася в читання. Ось тільки цього разу не в жіночий роман, а в підручник з магії.

— Договір знищений, Марино, — збоку пролунав невдоволений голос Яна.

Ледве потягнувши конячку за поводдя, пригальмувала. Дозволила Ісіс вибратися вперед і напівголосно почала розмову з Яном:

— Спасибі! Але...

— Тобі все "але", — раптом здійнявся Ян. — Заради тебе найманець старається, а ти його толком подякувати не можеш, емісаре душ, хай колишній, намагається, а ти «але»... Ось що вам, бабам, треба, га?!

На мене ніби каченят крижаної води пліснули. В останню мить подумки клацнувши себе по лобі, сказала зовсім не те, що хотіла спочатку:

— Мені просто здавалося, що ти безпосередньо не можеш впливати на те, що відбувається. — І потім приголомшено додала: — Колишній емісар душ? Чому?

— А я й не міг впливати, поки був емісаром душ, — кисло озвався він. — А тепер я не емісар душ, а отже, можу. Усунули мене.

Так-так-а-ак. Значить у Яна складності на службі, а під удар потрапила я? Проковтнувши єхидне питання: "Невже це через розмір крил?", я кинула на хлопця співчувальний погляд.

Стоп, а що, як це через мене?

— Чи не хочеш поділитися? – тихо поцікавилася я.

— Та чим тут ділитись? — Ян махнув рукою. Потім раптом пирхнув: — Дізналося начальство і про мої махінації з тілами, і про моє втручання у світ простих смертних, і про інші грішки. Загалом на наступну сотню років вхід до небесної канцелярії мені замовлено. А поки що потрібно знайти мені відповідне тіло.

— Тіло?! — порядком офіґів, запитала надто голосно.

Ісіс обернулася, кидаючи на мене запитальний погляд через плече.

— Це я сама з собою, — квапливо пояснила я, криво усміхаючись.

Ісіс знову поринула у читання.

— Ну так, тіло, — як ні в чому не бував Ян. У міру бесіди його вираз обличчя зі стадії "скислі щі" почало змінюватися до стадії "просвітленого". — Я ж тепер у магії обмежений, і щоб не розвтілитися, мені потрібне тiло.

— Розвтілитися?

Ян окинув мене поблажливим поглядом з-під брів, всім своїм виглядом повідомляючи, що розповів і так багато.

— Загалом, мені потрібне свіже тіло, яке тільки загинуло. Бажано чоловіче. Якщо раптом хтось потрапить, свисті, — вже зовсім весело промовив він. — У мене залишилася пара тижнів. А поки що я наполегливо рекомендую вам з'їхати з гасціниці і заглибитися в ліс метрів на двісті.

— А це навіщо?