Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

— Знаєш, якщо так подумати, що все не так уже й погано. До того ж у мене давно не було відпустки! — саме з цією фразою Ян розчинився в повітрі.

Кінь невдоволено пирхнув, коли я потягла його за поводи. Порадами емісара душ, хай і колишнього, не розкидаються. Навіть якщо вони намагаються з себе будувати до пупу таємничих бовдурів.

— Рейдел, Ісісе, — гукнула я супутників. — Нам потрібний привал.

— Та ти знущаєшся?! — гаркнула Ісіс, пригальмовуючи. — Ми лише дві години тому висунулися!

— Мені потрібно в кущики, — анітрохи не зніяковівши, відповіла я.

Ісіс процідила щось крізь зуби, але сперечатися не стала. Зстрибнула з коня, прибрала книгу в одну з численних торб, прироблених до сідла.

Куди саме треба йти, відчула інтуїтивно. Раптом відчула небувале піднесення сил, крок став швидше. Я не дбала про те, що залишила коня на дорозі — Рей про нього подбає.

Незважаючи на легкі удари тонких гілок, я прискорилася, побачивши вдалині величезну перешкоду. Махіна поросла мохом, але надто знайомий логотип і забарвлення було настільки вгадуваним, що я завмерла за кілька кроків від неї. Не в змозі повірити, що мої очі мене не обманюють.

Дихання перехопило. Звідки тут… ЛІТАК?!

— Страшний монстр, який не знав пощади, — пролунав за спиною голос Рея. — Він прийшов з неба, пожер ліси…

Я обернулася. Він вів під вуздечки мою і свою коней, Исис невдоволено плентась слідом.

— Нам варто піти, раптом він прокинеться, — з сумнівом промовив він. Було видно, що він сам до пуття в це не вірить. — Тільки знаючі знали на нього управу.

— Він… — Я проковтнула грудку. Вимовила твердіше: — Він не прокинеться.

З цими словами я влізла в дірку, до якої в моєму світі необхідно було підганяти трап. Двері вирвало з корінням.

— Феліція! — гукнув мене Рей.

Я почала здогадуватися, звідки прийшли знаючі. Бермудський трикутник?! Озеро Ангікуні? Що там ще? Ха. Портал у інший світ. А від літака нічого не залишилося. Крісла, кабіна пілота було винесено все. Мабуть, для того, щоб потім продавати під виглядом дорогих артефактів з невідомими властивостями.

— Ти як?

— Дивлюся, ти все не боїшся страшного монстра, — тихо промовила я, оглядаючись.

— Щиро кажучi, я часто збігав сюди в дитинстві. З братом. Ми досліджували його рештки.

— І що знайшли? — Мляво поцікавилася я.

Цікаво, чи мої одномиряни знайшли спосіб покинути цей світ, хоча б хтось, чи так і продовжують тут проживати? Тяжко зітхнула, обертаючись до Рейдел.

— Пригоди на п'яту точку, — посміхнувся він. — Нам сильно дісталося від батька, коли він дізнався, де ми вирішили пограти у приборкувачів монстрів.

Відповіла на його посмішку.

— Підозрюю, нам треба багато обговорити, — я все ж таки це сказала.

— Категорично згоден. — В його очах засвітилися хитрощі. — Але думаю, нам спершу треба впоратися з проблемою.

Він кинув у отвір багатозначний і дуже кровожерливий погляд. Мабуть, Ісіс його все довела до ручки. Рейдел вирішив залишити мене на самоті, кивнувши перед виходом.

Цікаво, що він думає? Про що вже здогадався?

Ще раз пройшовшись по нутру літака і не виявивши нічого корисного, я вибралася назовні. У легені в ту ж мить ударило свіже повітря.

— Все, ти закінчила освітню подорож по рештках, що згнивають? — Високим голосом поцікавилася Ісіс.

Було помітно, що вона дуже нервує, перебуваючи тут. Вирішила більше не доводити принцесу, продовжувати дорогу.

Але в кущики я все ж таки сходила. І не пошкодувала. Варто мені було протиснутися через кущерi, як погляд зачепився за дуже знайому модель кнопкового телефону. Вiн лежав просто на земли, покритий пилом та брудом. У підлітковому віці в мене теж такий був. Шкода, канув у небуття разом із рекордом у “Змійці”. Телефон був розряджений у нуль — чого я взагалі від цієї невбивної моделі не очікувала. Тільки наткнувшись на знахідку, я навіть грішною справою подумала скрасити шлях, що залишився за базовими іграми.

Думаю, треба подякувати. Якби не Ян, я б його не знайшла.

Ось і третій артефакт обізнаних.

От тільки чи є в цьому тепер хоч якийсь сенс?