Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

Що? Чекай-то! Вона… куди йому врізала? Моя Оля?

Хвиля полегшення прокочується вздовж хребта. А на фразі про «п'яту точку» мене розбирає сміх. Здібна учениця. І це у нас була лише теорія!

– Дмитру точно руки зайві, – видихаю, трохи прийшовши до тями.

– Твоя правда! – киває дівчина. – Приємно познайомитись, Марина.

– О-о-о!

– Що?

– Ти Марина з агенції найму робітників, яка підробляє анкети та інколи влаштовує на посади наречених?

– Ага! – зовсім не бентежиться моїми характеристиками.

– А де Оля? Чому вона сама…

– Біля твоєї квартири чекає.

– То твоя нога…

– Ой, я тебе благаю! – крутить черевичком. – Ну що, поїхали, ревнивець ти наш. І взагалі, телефони вимикати, це не по-чоловічому. Ось ми коли з Пашкою посварилися, то він…

– Марино? А можеш ще раз увімкнути запис?

– Сподобалася?

– Не те слово, став на повтор! – усміхаюся та газую з місця.