Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Меллорі 📚 - Українською

Читати книгу - "Меллорі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Меллорі" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 72
Перейти на сторінку:
Меллорі. Той голос прошепотів:

— Жанно, ти тут?

Коррідон отямився за дещицю секунди до того, як спалахнув вогонь і різкий звук пострілу розлігся домом. Слідом за пострілом пролунав крик — крик Жанни, а тоді — звук дверного засува. За мить будинком промчав потужний порив вітру.

З пітьми навпомацки вийшла Енн і налетіла на Коррідона.

— Що це було? Що коїться? — закричала вона, і голос її був сповнений страху.

Коррідон відштовхнув її вбік, а сам підійшов до балюстради галереї та посвітив потужним променем свого ліхтарика додолу, у вітальню.

Кімната була порожня, вхідні двері — розчахнуті.

— Жанно! — погукав він. — Де ви є?

Відповіді не було.

— Де головний вимикач? — запитав він, обертаючись до Енн.

— На кухні.

— Чекайте тут, — коротко велів він їй та побіг долі сходами. За мить світло знову ввімкнулося, і Коррідон вийшов з кухні, щоб оглянути вітальню.

— Вона зникла, — сказав він, підіймаючи очі на Енн.

— Але що ж то був за постріл? Що сталося? — запитала Енн, спустившись сходами та ставши коло Коррідона.

Він підійшов до вхідних дверей, визирнув у темряву, намагаючись розгледіти бодай щось за стіною дощу, а тоді зачинив двері та засунув засув.

— Роззирніться, Енн, я хочу знайти кулю, — сказав Коррідон і заходився оглядати стіни та меблі, а його обличчя аж сяяло від збудження.

Кулю, що застрягла у дубовій стінній панелі, знайшла Енн. Коррідон виколупав її своїм ножем і покрутив між пальцями сплющений шматочок металу.

— Це куля з маузера[67], — сказав він, стоячи поруч з Енн і, пильно дивлячись на дівчину, злегка усміхнувся та промовив. — Я ж казав вам, що у цій справі чогось бракує. Мене ввів в оману голос. Але зараз я усе збагнув!

З

З плато, що здіймалося понад домом, Коррідон міг з висоти пташиного лету окинути оком геть увесь острів. На дальньому краї височів пік Відлюдник, голий та чорний на тлі ранкового неба. Зі свого місця Коррідонові було видно, що частково острів складався зі смуг вересових пустищ, але основну його масу становили скелі, що простягалися до узбережжя, де завершувалися стрімкими кручами, що обривалися в море. На східному краї простягалася широка смуга піску, а на заході пляж біля підніжжя чорних круч понад морем був густо вкритий зубчастими скелями.

Коррідон кілька хвилин оглядав довколишню місцевість, а тоді вирішив оминути увагою смуги вересовищ. Адже там годі було знайти бодай якийсь захисток, і кожного, хто захотів би перетнути ті пустища, можна було вмить побачити. Західна частина острова з її масивними кам'яними брилами здавалася найбільш придатним місцем для того, щоби там хтось міг переховуватися, тож Коррідон вирішив почати пошуки саме звідти.

Він спустився долі, у видолинок коло підніжжя плато. Ця місцина якнайкраще могла правити за укриття, одначе Коррідон просувався нею вельми повільно, адже більшість часу мусив йти нахильцем, аби його постать не було помітно понад рівнем густих чагарників дроку, що вкривали дно видолинка. Він волів не ризикувати.

Далі за видолинком місцевість починала підійматися, і невдовзі він натрапив на дві стежки, одна з яких вела до пляжу, а інша — круто підіймалася вгору і врешті-решт виходила до стрімких круч десь за милю на захід. Стежина, що збігала до пляжу, була позбавлена будь-якого захистку, тому Коррідон вирішив піти горішньою стежиною, виснувавши, що, діставшись вершечка кручі, він знову зможе окинути острів поглядом з висоти пташиного лету і — принаймні так він сподівався — принагідно матиме можливість оглянути пляж згори, щоби не спускатися додолу.

Коррідон продовжував рухатися далі, усвідомлюючи, який цілковито безлюдний був цей острів. Його єдиними супутниками були мартини, що кружляли над головою, видаючи хрипкі пронизливі крики.

Вже майже ополудні він дістався круч, і сонце почало палити його своїм жаром. Він ішов уже майже три години і за весь цей час не бачив жодних ознак життя, якщо не рахувати мартинів.

А зараз Коррідон ліг долілиць і розпластався на землі, щоб його постать не була помітна на видноколі, та поповз до краю кручі. Він просувався вперед украй обережно, пам'ятаючи, як Енн застерігала його, що тутешня місцевість — вельми підступна та небезпечна. Аж ось він дістався краю та поглянув долі, на масивні кам'яні брили внизу. Трохи праворуч від нього, напівприхована бар'єром каменів, простягалася смуга піску, що вже висихав на полуденному сонці. Щось на поверхні того піску привернуло Коррідонову увагу. Він повільно просунувся трохи далі за край, нахилив шию та поглянув додолу, на самотню низку слідів, що чітко вкарбувалася у пісок. Навіть з такої висоти — вони були за двісті футів унизу — ті відбитки ніг годі було з чимось сплутати. Сліди були великі, розташовані далеко один від одного та віддалялися на північ, у керунку, протилежному від того, звідки Коррідон прийшов, залишивши будинок за кілька миль позаду.

Побачивши сліди, Коррідон був неабияк приголомшений. Це було останнє, що він очікував тут знайти. Меллорі! І, немовби у відповідь на запитання, що спалахнуло в його мозку, він на мить побачив щось, що рухалося вдалині. Він швидко озирнувся та уважно роздивився широку долину, вкриту дроком і хащами чагарників, але не побачив там нічого. І, поки він запитував себе, чи то, бува, не гра його уяви, на небокраї з'явився силует високого та широкого у плечах чоловіка. Постать щезла так само швидко, як і з'явилася, але цього було достатньо.

Не вагаючись, Коррідон став накарачки та почав спускатися схилом, що вів з вершечка кручі додолу, а коли опинився досить низько, щоб його вже не було видно на небосхилі, випростався та побіг.

Місцевість була горбиста та нерівна, тож поки Коррідон дістався долини, він засапався, і піт стікав його обличчям.

За долиною до самого підніжжя Відлюдника простягалася смуга порожньої землі, поцяткована великими кам'яними брилами.

Зараз Коррідон був за пів милі від піка, що здіймався у небо. Коли це, поглянувши вгору, він помітив орла, що несподівано злетів зі свого прихованого серед скель гнізда та полинув на північ. Спостерігаючи за птахом, він побачив, як той, кілька разів квапливо змахнувши крилами, злетів угору та різко відхилився від свого курсу, видавши пронизливе квиління, немовби зненацька чимось стривожений. Коррідон здогадався, що чоловік, якого він мигцем побачив на небосхилі, мусить бути десь неподалік, а тому став обережно просуватися вперед, використовуючи все, що могло правити за захисток, пильнуючи, щоби не зрушити

1 ... 66 67 68 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меллорі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меллорі"