Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Її ім’я було Татьяна 📚 - Українською

Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Її ім’я було Татьяна" автора Віктор Суворов. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 76
Перейти на сторінку:
якими будуть його дії, якщо вони все-таки проїдуть. Вартовий сказав: «Я буду змушений застосувати зброю: перший постріл вгору — попереджувальний, а наступний — по колесах автомашини».

Після цього Жуков тут же оголосив подяку вартовому за відмінне несення служби, а супроводженню дав відповідну вказівку. Кортеж машин віддалився для продовження руху на військову базу за раніше встановленим маршрутом.

За деякий час із Міністерства оборони до управління Північного прикордонного округу прийшов наказ Міністра оборони СРСР за підписом Жукова, у якому відзначалася відмінна служба із захисту державних кордонів й оголошувалася подяка вартовому за грамотні та рішучі дії».

Випадок вражає. У цьому уривку дивно все. Насамперед те, що опубліковано Воєніздатом. Невже люди, які це пропустили до друку, не зрозуміли, що це не похвала Жукову, а викриття?

5

Вартовий — особа недоторканна. Недоторканність полягає в:

особливій охороні законом його прав й особистої гідності;

підпорядкуванні вартового суворо обмеженому колу осіб: начальнику караулу, помічникові начальника караулу, своєму розвідному;

обов’язку всіх осіб беззаперечно виконувати вимоги вартового, зумовлені його службою;

у наданні йому права застосовувати зброю у випадках, передбачених Статутом.

Це карбовані рядки Статуту. Так установлено ще Петром.

Вартовий на посту не підкоряється ні офіцерам, ні генералам, ні Жукову, ні Хрущову.

Але на посту виявився нехлюй. Вартовий не мав права нікого підпускати до свого поста. Вартовий не мав права представлятися якомусь Жукову. Вартовий не мав права відповідати на запитання якогось Жукова. Це категорично заборонено. «Стій, хто йде?», «Стій, назад!» «Стій, стріляти буду!». Попереджувальний постріл угору, після того — у порушника.

І чому вартовий вирішив у разі порушення стріляти по колесах, якщо Статут вимагає валити всіх порушників після попереджувального пострілу?

Найнезрозумілішою є поведінка Жукова. На час цього ідіотського випадку він уже чотири десятки років прослужив в армії. Зокрема й у Імператорській. Невже йому там не викладали фундаментальних основ служби? Невже Жуков не бачить, що перед ним нехлюй і злісний порушник Статуту?

Але й сам Жуков красень. Невже не знає, що з вартовим розмовляти не можна? Хочеш поговорити — викликай начальника караулу, начальник караулу зніме вартового з поста, ось тоді з ним і розмовляй.

Хочеш проїхати через шлагбаум — знову ж вирішуй питання не з вартовим, а з начальником караулу.

І вже зовсім дивно звучать накази Жукова: «Відкрийте шлагбаум для проїзду», «Зателефонуйте своєму начальникові». Наполягаю: вартовий підпорядкований тільки начальнику караулу, помічникові начальника караулу та своєму розвідному. Тут наголос на слові «своєму». У складі караулу декілька розвідних, але виставляти на пост і знімати з поста може тільки той розвідник, який відповідає за охорону й оборону цього об’єкта.

Ніхто, крім цих трьох осіб, наказувати вартовому не має права. Невже Жуков цього не знав?

Усі дії Жукова протизаконні. Статут — це закон, затверджений Верховною Радою СРСР. Жуков публічно порушував фундаментальні закони військової служби.

Причин могло би бути лише дві.

Жуков був цілковито безграмотною людиною навіть у найфундаментальніших питаннях військової служби.

Жуков навмисне демонстрував своєму оточенню, що законам країни підкорятися не має наміру.

6

І тут починається найцікавіше:

Жуков тут же оголосив подяку вартовому за відмінне ведення служби.

Та як він насмілився? Та хто він узагалі такий? Жуков — Міністр оборони. Прикордонні війська Міністерству оборони не підпорядковані. Будь-який начальник має право нагороджувати та карати тільки тих, хто йому підпорядкований.

Жуков оголосив подяку рядовому Прикордонних військ, але це не що інше, як офіційна заява про те, що Прикордонні війська перебувають у підпорядкуванні Жукова.

Та й вартовий мав обуритися: не вдавай із себе начальника, не потрібна мені твоя вдячність, я в тебе в підпорядкуванні не перебуваю.

Але ж на цьому справа не скінчилася. Читаємо дивовижний уривок ще раз:

«Через деякий час із Міністерства оборони в управління Північного прикордонного округу прийшов наказ Міністра оборони СРСР за підписом Жукова, у якому відзначалася відмінна служба із захисту державних кордонів й оголошувалася подяка вартовому за грамотні та рішучі дії».

Удумаймося: увесь кордон розділено на десять округів. До одного із цих округів Жуков надіслав письмовий наказ. Повторюю запитання: то хто ж він такий, щоб надсилати накази Прикордонним військам?! Найпікантніше — Жуков шле наказ не начальнику Головного управління прикордонних військ генерал-майору Павлу Івановичу Зирянову, а просто до Північного прикордонного округу, ігноруючи командування Прикордонних військ.

Уявімо собі, що хтось сторонній, наприклад, з Міністерства сільського господарства, якому Радянська Армія не підпорядкована, прислав наказ командувачу, наприклад, Прикарпатського військового округу, Маршалу Радянського Союзу Конєву. Уже будьте певні, Конєв такого не стерпів би. І Жуков теж.

І не важливо, про що цей наказ. Важливо, що хтось сторонній намагається командувати чужими військами.

7

Жуков надсилав накази не тільки до військ, які йому не підпорядковувалися. Він самому Сєрову віддавав накази.

Щойно Жуков став Міністром оборони, Голова КДБ — давній друг Іван Сєров прислав йому п’ять тек із доносами.

Начальник охорони Жукова майор Марков на тій самій сторінці продовжує розповідь:

«Коли Жуков ознайомився з досьє, пішла команда Сєрову про звільнення з органів КДБ колишнього начальника охорони в роки війни М. X. Бєдова, його заступника М. М. Агеєва, колишнього коменданта дачі Б. С. Єрмішина та деяких інших офіцерів, які, як виявилось, були причетними до фальсифікованих доносів на Жукова».

Жуков — Міністр оборони. Сєров — голова КДБ.

КДБ Міністерству оборони не підпорядковане. Так чому ж таке могло статися: пішла команда Сєрову!

Жуков міг попросити: Баню, ти як давній друг турани цих гадів. Однак Жуков командує. А для чого командувати? Уся охорона вождів — з КДБ. Робота чекіста — стукач. Цих Сєров вижене, а нові хіба стукачами не будуть?

Іван Олександрович Сєров полюбляв дурником прикидатися. Але був не таким простим, щоб Жукову віддавати весь зібраний на нього матеріал і розкривати всіх своїх стукачів в оточенні Міністра оборони.

Розділ 25

1

Жуков наполягав на переданні військ КДБ і МВС під контроль Міністерства оборони. Хрущов упирався, добре розуміючи, що коли всі озброєні люди в державі перейдуть у підпорядкування Жукова, то вище керівництво країни стане абсолютно беззахисним.

Жуков тим часом руйнував підвалини державного устрою ще на одному фронті. З найперших днів існування Червона Армія була під повним контролем Комуністичної

1 ... 66 67 68 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її ім’я було Татьяна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Її ім’я було Татьяна"