Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Лера

Ранок став для мене неспокійним, тривожним. Я не люблю лікарні. Я страшенно переживаю за дитину, хоча розумію, що своїми переживаннями тільки посилюю свій нестабільний стан. Мені тривожно через Арона. Він учора ввечері вийшов із палати й досі не дав знати про себе. Я вже на межі, щоб зв'язатися з Янісом і попросити друга, щоб той дізнався, що трапилось з його невгамовним братиком?

Але Янісу дзвонити так і не доводиться, тому що Арон виявляється набагато ближчим чим здавалося. Перед носом, можна сказати.

Ідучи по холу клініки я натикаюся на тіло, що розвалилося в кріслі. І все б нічого, але в цьому тілі я впізнаю батька своєї дитини. Ось такі новини...

Мені здається, я вмить покриваюсь фарбою. Від мізинчиків пальців до коріння волосся на маківці. Перетворююся на одну суцільну червону пляму. Боже, як соромно…

Що він тут робить? Та ще й у такому неналежному вигляді…

Завмираю як статую, не знаючи, що робити. Чи може підійти та розбудити його? А може пройти повз?

Дідька лисого! Ну, не можу ж я залишити його тут у такому вигляді.

— Арон! Гей! — обираю перший варіант. Підходжу до хлопця й починаю бити по колючим щокам. — Підйом!

Арон невдоволено кривиться, а потім несподівано розплющує очі. Чоловічі пальці миттєво окільцьовують моє зап'ястя, стискаючи мертвою хваткою.

— С-с-с… — шиплю від болю. Краще б я пройшла повз мене. — Акуратніше!

— Привіт, — його губи розповзаються в посмішці, ніби він тільки зараз уловив хтось перед ним. — Я нудьгував…

Він охоплює мене за талію та смикає собі на коліна. Арон наче зрозумів хто перед ним, а ось де ми знаходимося, здається не до кінця усвідомлює. А ще від нього страшно смердить бензином. Чим він займався вчора вночі.?

— Уявляєш, мене до тебе не пускали. Їм пощастило, що я був у гарному настрої.

— Молодець! Робиш успіхи! А тепер швидко підіймайся та йди за мною.

— Куди? Тут так зручно… — втикається головою в мої груди. — Ти приємно пахнеш!

Чого не скажеш про тебе!

Швидко оглядаюся на всі боки й знову намагаюся підняти цього нестерпного хлопчика.

— Ароне, будь ласка… давай ми швидко підемо звідси. У палаті нам буде ще зручніше, повір мені!

На часах сьома ранку. Незабаром почнуть приходити лікарі. Майбутні матусі вже ходять і здають аналізи. Я не хочу, щоб вони застали подібну картину.

— Вірю! — бурчить. — Веди мене. Вже почалася година прийому?

— Ні!

— Та й хер із ними! Ходімо!

Підіймаюсь на ноги та намагаюся потягнути його за собою, але мені не зрушити цю купу м'язів, якщо він мені не допоможе.

— Ароне, виспишся в моєму в ліжку! Вставай!

— Встаю, встаю, матусю! Тільки не кричи! — хмикає і хитаючись, підіймається на ноги. Дзвінко ляснув по сідниці, Арон обходить мене і, сховавши руки в кишені, йде коридором у потрібному напрямку. Першим заходить до палати.

Як тільки я зачиняю за собою двері в палату, опиняюсь притиснута до дерев'яної поверхні. Арон розвертає мене до себе і схопивши за обличчя, впивається в губи.

Відчуваю запах перегару. Він пив усю ніч?

— Я сумував, — гарчить мені в губи, хаотично цілуючи мене. Від сонного Арона не залишилося й сліду. Чорні очі затуманені, губи трохи розплющені. Груди ходять ходуном, ніби він не може надихатися киснем.

— Не думай, що ти можеш всю ніч вештатися де завгодно, а потім приходить до мене і заявляти, що сумував. Якщо сумував, ти б не пішов звідси.

Я не іграшка! Він не гратиме мною коли йому заманеться. Якщо хоче бути поруч, нехай зважає на мої почуття.

— У мене були на те причини, — хмурить брови.

— Ну то йди розбирайся зі своїми причинами й далі. Для чого сюди прийшов? Ти бачив себе у дзеркалі?

Моя агресивність обґрунтована. Його привабливість не запаморочить мені голову. Я вчора переконала себе, що він стане непоганим батьком і у нас можливо, вийде побудувати стосунки? А сьогодні він заявляється сюди п'яним та «підгорілим»… Нехай знає — я не терпітиму такого.

— Де ти був?

— Блядь, не зараз Лера! — огризається і відходить убік. Тисне на скроні.

— А коли? Коли за тиждень за тобою прийде поліція? Ти мене просиш все кинути та поїхати з тобою до іншої країни? Таке рішення має прийматися ґрунтуючись на повній довірі. А яка довіра в мене до тебе, якщо ти мені нічого не кажеш, та ще й у такому вигляді заявляєшся!

— Ти мені вирішила винести мозок?

— Ні, милий! Я доросла людина, яка звикла тримати під контролем своє життя. Яка не любить несподівані сюрпризи, особливо тоді, коли існує загроза життю моєї майбутньої дитини.

— Нашої! — гаркає у відповідь.

— Не знаю, Ароне, — складаю руки на грудях. — Якщо ти себе так поводитимеш, то моєї.

— Як так? Бігти до тебе за першим дзвінком, або коли ти у розпачі? Організовувати тобі найкращих лікарів? Повертати тобі квітковий магазин? Я у житті стільки ні для кого не робив!

— Так може й не потрібно всього цього!

— Замовчи, га? Голова дуже розколюється.

— Пити менше треба! — пирхаю і прямую до ліжка. У мене паморочиться голова. Можливо це від того, що з мене знову викачали літр крові, а можливо, це все через Арона. Що зі мною? Я ж можу його зараз послати до біса, то чому в мене не повертається язик це зробити.

— Я вчора трохи відірвався, ясно? — Арон несподівано зʼявляється навпроти мене і дивує ще сильніше тим, що стає навколішки. Обіймає руками ноги та кладе на мої коліна підборіддя. — З ким не буває?

Його гнів затих. Нині він спокійний та максимально зібраний, попре своє похмілля.

— У барі випадково зустрівся з кучерявим нареченим твоєї аварійної Вети та його другом. Уявляєш, Вета та кучерявий теж чекають на дитину.

— Сподіваюся ти про нас нічого не говорив?

— Ні! Є ще дещо, про що ти маєш знати, якщо ти не хочеш, щоб між нами не було секретів.

Мені не подобається його тон, він має відчуття  небезпечних наслідків.

— Я маю пряме відношення до підриву Саніна. Це чиста правда. Я натиснув кнопку, а пристрій здетонував. А вчора з хлопцями ми підпалили авто слідчого. Таке собі послання, щоб він перестав копати під мене.