Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дорогі друзі!
Підписуйтесь на автора, щоб не пропустити новинки та новини!
Ну, і, звичайно, я буду дуже вдячна, якщо ви поділитеся зі мною своєю думкою про книгу!
Якщо вам сподобалося, не забувайте, пліззз, поставити книзі лайк!
Приємного читання!
Люблю вас.
Ваша Кіра.
Слава
Лєра випурхнула з машини так швидко, що я навіть не встиг зупинити її. Так і залишився сидіти, скорчившись від скручування в паху і ловлячи ротом повітря. Так, до такого стану я не доходив навіть у підлітковому віці, - ні до такого шаленого бажання, від якого розриває на хрін усе всередині, ні до того, щоб розуміти, що просто не можу зараз вийти нікуди.
- Дихай, - голос так і не вирівнюється, залишаючись хрипким і зовсім диким. - Дихай, Бурін, - наказую собі, дивлячись у дзеркало на своє взагалі практично по-звірячому перекошене обличчя. Аж самому гидко, - червоний весь, задихаюсь і перекошений спазмами.
Так… Давно мене не відшивали. Але хіба річ у цьому? Скільки разів останнім часом я не отримував фізичної розрядки, сам від неї відмовляючись лише тому, що хотів бути лише з однією конкретною дівчиною? І жодного разу мене так не скручувало!
Ну-так. Дівча діє на мене так, що самому стає страшно. Мало того, що всі мізки відключаються на хрін, так ще й на фізіологічному рівні. Тому що навіть зараз, при одному спогаді, якими палаючими очима вона дивилася на мою ширинку, злегка прикусивши свою солодку, дурманливу, таку соковиту, губу, я обома руками впиваюся у власну футболку, мало не розриваючи її на шматки! Взагалі, щастя, що ми ні в кого не врізалися в той момент!
Трохи продихавшись, розумію, що так і не з'ясував у неї щодо Артура і того, чим вони займалися в його кабінеті. Та й взагалі, що вона могла робити з ним разом?! І навіщо взагалі тягається по нічних клубах, у які пристойні дівчата, якщо й заглядають, то лише зі своїми хлопцями!
Стискаю руками кермо. Ось ідіот! Всі думки вибило геть-чисто! А все через ці божевільні губи! Через її дихання... Та я збожеволію, якщо все так піде і далі!
- Бурін, ти йдеш чи так, посидіти в тачці під'їхав? – з вікна з реготом уже стукає Едік. - Ні, якщо тобі закортіло поговорити з самим собою, я не перешкоджаю! Тільки май на увазі, - це не дуже добрий дзвіночок! То як – виходиш, чи я набираю знайомого психіатра?
- Викликай, Ед, цілу бригаду! – чую, як поряд регоче Карін. - Бажано, молодших і апетитніших! Я із задоволенням проведу з ними кілька сеансів, якщо Славко відмовиться! Вранці це – саме те для підняття тонусу!
- Ось таки придурки, - посміхаючись, я таки виповзаю з машини. – А де наша майбутня зірка?
- Зірками не стають, а народжуються! - Біля нас тут же матеріалізується Тоха. – З таким талантом, як у мене, треба просто народитись! Ну, а далі - справа техніки! Тож попрошу мене не ображати!
- Та хто б зв'язувався, - плескаю зірку по плечу і тисну йому руку. Навіть не віриться, що невдовзі вся столиця, - ну, принаймні, чимала її частина, прокидатиметься під цей голос. - Тільки дивись, ніс потім не задирай! І коли ми будемо дітям розповідати про те, що колись, дуже давно, були з тобою близько знайомі, ти їх хоча б автографом ощаслив, а не відвертайся з пишною пикою!
- Обов'язково! – регоче Тоха. – Тільки, почекай, у блокнотик запишу! А то чи мало вас таких за автографами потім потягнеться? Усіх і не згадаєш…
- А ти, до речі, вже й про дітей задумався? - Ед з награним жахом заглянув мені в очі, вивернувши шию через плече Антохи. - Н-так, втратили ми його, дружба! Недогледіли! Пропав хлопець! Бачив я, бачив, хто з твоєї машинки з ранку вистрибував! Що, зовсім зарехомутала тебе синьоока? Може, вже дитинку і зліпити встигли? І імена підібрали? Ти дивися, - у дівчат це насамперед! А далі - кранти тобі, Славко! Втрачений для суспільства остаточно!
- Та він і так уже від всього товариства відмовляється, - Андрюха закотив очі, явно згадавши своїх чотирьох ублажальниць. Тож уже, вважай, - ми втратили друга. Ще трохи, і взагалі з нами спілкуватися перестане!
- Ви б краще з'ясували, з ким учора Гліб змотався. І над ним би й стебалися! А що? Я один, все це терпіти і слухати повинен?
- З'ясуємо, з'ясуємо, не хвилюйся, - прокряхтів Карін. - От нехай тільки з'явиться...
Але наш вчорашній, що кинув усіх заводила, вже сидить в аудиторії і старанно вникає в конспект. Так, лекції Шимова – зовсім не те місце, де можна розгулятись. На всі наші запитання Гліб відповідає лише похмурим поглядом, - не заважайте, мовляв мені, єдиному порядному студентові вчитися, роздовбаї! Ну, власне, і ми, як порядні роздовбаї, дозволяємо йому на нас благотворно вплинути, - хтось же, зрештою, має це робити? А те, як стверджує наша мати і батько рідний в одній особі, Глібушка, всі ми рано чи пізно замітатимемо ті вулиці, якими він акуратно їхатиме на своїй дорогій тачці. Яку одного разу прикупить завдяки старанному навчанню та праведній праці. І це, якщо нам ще пощастить, бо таким, як ми, навіть вулиці підмітати, де він їздитиме, навряд чи можна довірити!
Ну, і ми, власне, його сьогодні особливо не смикаємо. Я - так взагалі, отримавши свій скарб, більше не кидаюся і навіть уважно слухаю професора, покидаючи, звичайно, погляди на свою блакитнооку красуню, що відповідає мені цього чудового ранку в моєму житті, чарівною усмішкою. Так що тепер можу стати людиною і займатися тим, чим мені тут і належить.
Антоха, домігшись своєї радіопрограми, про яку мріяв уже, мабуть, півроку, теж спокійний і зібраний. Решті взагалі переживати нема про що, - у Еда з Андрюхою взагалі все, як завжди, добре. Отже можна розслабитися і видихнути. Ну, а Гліб, було б у нього там щось серйозне, одразу нам розповів би. Якщо, звичайно, він знову не ховається, як зі своєю туманною історією розхераченої машини та біржі, на якій він, виявляється, заробляє гроші. Ну, а якщо й ховається, - все одно марно випитувати, - нічого нам цей партизан не скаже, як не намагайся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти - моя!!!, Кіра Шарм», після закриття браузера.