Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

низькорівневі хижаки з царства ефіру ринули, як приплив, величезний пожирач божества нарешті прибув. Хоча його обличчя, яке було зроблено з білосніжних кістяних пластин, не мало жодних рис обличчя, воно все одно могло підняти голову і видати пронизливий вереск, від якого у всіх боліли зуби. Усі спостерігали, як монстр прокладає шлях крізь приплив Порожнечі. Помахом чотирьох довгих рук чудовиська, що стояли перед ним, були підкинуті в повітря. Деякі з них навіть були розрізані навпіл його гострими кігтями. Їдка кров бризнула по всьому небу.

Цей жахливий володар ефіру не виявляв милосердя до своїх підданих. Його лютий характер змушував усіх тремтіти від страху. Ба більше, ці могутні еліти були настільки слабкими, що не витримали навіть жодного удару кігтями монстра. Можна було тільки уявити, наскільки він потужний. Алоз знав, що не можна допустити, щоб ця штука наблизилася до Дельфайна та інших, інакше Фенікс Хуо та інші не зможуть утримати оборону. Як тільки він з’явився, маленька самка дракона випустила з горла тихий рев і раптом перетворилася на свою первісну форму. Вона розправила свої золоті драконячі крила, що вкривали небо, і замахнулася кігтями на Пожирача Божественності.

.

Раптова поява дракона на полі бою викликала хаос серед Звірів Порожнечі. Божественний Пожирач Божественності Володаря Ефіру, здавалося, відчув, що його авторитет піддається сумніву. Він знову заревів і попрямував прямо на Алоза. Він замахнувся однією зі своїх рук на Алоза. Кігті дракона і кігті, схожі на щупальця, зіткнулися в повітрі, видавши глухий звук, схожий на удар по шкірі. Золотий дракон, на якого перетворився Алоз, заревів і залишив кігтями довгий кривавий слід на щупальцях. Потім вона розвернулася і замахнулася хвостом дракона, сильно вдаривши монстра по грудях і животу, змусивши його полетіти і розчавити велику групу Хижаків Порожнечі.

,

Маленька самка дракона взяла гору, як тільки зробила свій крок, і настрій у всіх піднявся. Але Брендел вже знав, що цей Пожирач Божественності не зрівняється з дорослим Золотим Драконом, але Алоз не зможе повністю перемогти за короткий час. Хижаки Ефіру були надзвичайно живучими. По суті, вони були схожі на своїх побратимів, народжених в хаосі, демонів. Більшість методів боротьби з ними були вигнання або вигнання. Щоб убити їх повністю, потрібно набагато більше зусиль.

.

Не кажучи вже про те, що за межами Кордону Стихій, у цьому місці, яке називали їхньою рідною територією, Ефірні Звірі могли отримати нескінченний запас енергії. Навіть якщо вони були вбиті за короткий проміжок часу, вони могли воскреснути після періоду сплячки.

Однак Брандо не повинен був думати про це. Якби ніхто не втручався, остаточна перемога Алоза була б неминучою. Що ж до того, воскресне цей Пожирач Божественності чи ні, то це станеться принаймні через кілька століть. Можливо, в ту епоху Сутінковий Дракон давно перестав існувати, а можливо, Воунте став частиною історії, яка назавжди була покрита пилом.

.

Але він знав, що Флорфа і дракони, що стоять за нею, не будуть просто стояти осторонь і дивитися, як їхні підлеглі зазнають невдачі.

Він підвів голову і здалеку подивився в бік пагорбів. Звичайно, ситуація там змінилася. Якщо бути точним, то Флорфа та її кілька компаньйонів переїхали разом. Дракони розділилися на дві групи. Одна група, очолювана Флорфою, кинулася прямо до Брандо. З іншого боку, три гігантські дракони були основним маршрутом, і вони об’їжджали до Алоза збоку.

Хоча відстань між ними становила десятки тисяч метрів, для дракона рівня існування це було лише питанням змаху крилами. Брандо побачив, що чотири або п’ять драконів перетворилися на свої первісні форми, і знав, що інша сторона збирається атакувати з усієї сили.

Але як він міг дозволити іншій стороні видати бажане за дійсне?

.

Брандо подивився в той бік. Священний меч Одерфейс все ще був у нього в руці, але він нічого не зробив. Раптом все поле бою затихло.

Якщо бути точним, то дев’ять драконів, які були розкидані в різні боки, раптом виявили, що всіх їх затягло в зовсім інший час і простір.

.

Це був дивний час і простір.

.

Було темно і тихо, ніби це був центр Всесвіту. Коли вони дивилися вгору, глибокий простір наповнювався світлом зірок. Це було світло мільярдів зірок і світла, незліченні галактики і туманності, переплетені разом, випромінюючи вічне сяйво. Це світло було схоже на поезію і хмари, воно проходило через кожен куточок цього світу, записуючи історію між мільйонами зірок.

.

Це був вимір часу і простору. Він був і величезним, і тонким. Вона не була незмінною. Він міг згинатися в кожному вузлі, утворюючи таким чином ідеальне закрите тіло.

.

Він ув’язнив би і вигнав би всіх істот, які потрапили в пастку на вічність.

,

Звичайно, дракони розуміли, що це сила Верховного Царства. Точніше, це була досконала земля Верховного Царства. По суті, більшість з них найкраще використовували силу Верховного Царства. Дуже мало драконів не досягли рівня Верховного Царства. Взагалі кажучи, дракони могли досягти цього рівня, якщо досягли зрілого віку. Серед них були й такі, як генії на кшталт Флори, які могли доторкнутися до частини сили Царства Мудреців. Або, якщо вони підуть ще далі, як легендарний чемпіон на кшталт Овенлоса, то навіть стануть на справжній шлях напівбога.

Але в цей момент в очах Флори спалахнув страх.

Через неї вони раптом зрозуміли, що їх обдурили. Цей хитрий демон не відкрив їм усієї правди. Вони раптом зрозуміли, що перед ними справжня влада. Дракони називали владу над Царством Мудреців справжньою силою в цьому світі. Тому що вона прийшла від Божественного Вогню, а також від самого світу.

.

Такої сили не розуміли навіть вони.

.

Іншими словами.

.

Їм довелося зіткнутися зі справжнім Мудрецем.

.

Це був молодий чоловік перед ними.

.

Він був такий неймовірно молодий. Навіть за людськими цінностями він був просто юнаком, якому щойно минув підлітковий вік.

.

Флора та інші дракони, здавалося, почули підступний сміх Акенту. Вона насупилася. Здавалося, що шкодувати вже пізно.

І всупереч складним думкам цих драконів, Брандо відчув у цей момент крайнє здивування. Це сталося не тому, що сила Царства Мудреців не досягала його рівня, а тому, що вона була занадто великою.

.

Абсолютний контроль над двома стихіями простору і часу змушував його відчувати себе єдиним богом при народженні Всесвіту. Здавалося, що він може знищити Всесвіт одним рухом руки, а дев’ять вирмів, що потрапили в пастку в цьому просторі, були просто купкою