Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

— Ти що думала, скажи на милість? — Метью вирував.

— Ну так, все ж таки добре закінчилося, — усміхнулася я, даремно... Він заревів так, що в мене вуха заклало.

— Навіщо ти пішла до нього? Ти чудово розуміла, чим це могло закінчитися. Він хворий маніяк! І що Жерар міг і не потрапити до нього. А якби він прирізав тебе, мале? Що накажеш нам із донькою робити? — я нічого не відповіла. Просто обійняла його.

— Пробач… — Що там психологи радять у випадках істерики робити?

— Я злякався за тебе. О, Боги, Кейт, я зміг би врятувати сестру, але не ціною твого життя, — він більше не гарчав, просто говорив, уткнувшись мені у волосся.

— Я теж люблю тебе, — так само тихо відповіла я.

— Поїхали? — запропонував він.

— Зараз, тільки вправимо деяким мізки, — він, нічого не відповідаючи, посміхнувся.

Ну, а я глибоко вдихнула тепле льотне повітря і підвела голову. Так іноді ми не помічаємо, що все найважливіше і потрібне – поряд із нами. Може цей спів, схвильований нашою перестрілкою, птахів. А може, блакитне небо, легкий вітерець і улюблений Мет – найпотрібніше цієї хвилини? І я почала заспокоюватись. І, підходячи до рідного брата, була більш-менш спокійною.

— Де Майя, Арнольде? — але мене випередив Метью.

— Все добре, вона в лікарні разом із Тіаною та Ніком.

— Ти залишив її з Тією та якимсь незнайомим чоловіком? Ти з глузду з'їхав?! — брат засміявся, і Мет якось хитро посміхнувся.

— Знаєш, Кейт, але я не впевнений, що сина Тіани можна назвати "незнайомим чоловіком", — брат ще раз усміхнувся, а я, зрозумівши про кого він, швидко знайшла, що йому відповісти.

— Того гірше! Залишив Тіану з двома дітьми!

— Є нє, стояти, дрібна. Я забрав до себе племінницю тому, що ти йшла миритися з цим... — він кивнув на Метью, — і я не винен, що тебе нема друга доба вдома.
Я мимоволі почервоніла, згадавши причину моєї затримки.

— Гаразд, ми за Маєю. Лукасе, підкинеш? — це Метью.

— Без питань. Тільки я поспішаю, так що в машину, вони кивнули й через пару хвилин їх уже не було.

— Жерар, ти сам? — він кивнув.— Сюди ж сам дістався.

— Добре, дядьку, я потім заїду, ще щось вирішити треба. Хейлі, сідай у машину, — я кивнула на свій автомобіль. — Мет, чого чекаєш?

— Я дивуюсь тобі, кохана, — усміхнувся він і сів у машину.

Через деякий час ми вже їхали головною дорогою.

— Хейлі, ми зараз у лікарню, я не висаджуватиму тебе. Рану я тільки обробила, але нехай тебе подивиться Тіана.

— Добре, але Кейт, сама ти як?

— У сенсі, ти про що? — я зиркнула на дзеркало заднього виду і побачила кивок Хейлі. Перевела погляд.

— А дрібниці, просто подряпина, — не, ну серйозно, просто подряпина на плечі.

— Ти невиправна, — пробурчав Мет.

Доїхали до лікарні ми швидко. До того ж дуже. Я, кинувши ключі Мету, схопила Хейлі й швидким кроком попрямувала до Тіани.

— Тіа, — покликала я подругу, яка була зайнята з дітьми.

— Майо, дивись хто повернувся, — сказала вона і донька з радісним криком і вереском:

— Мама! — налетіла на мене.

— Тіана, будь добра, оглянь Хейлі, — у кімнату зайшов Метью.

— Батько! — закричала малеча і, прямо з моїх рук, поспішила до рук коханого.

— Привіт крихітко. Як ти? Все добре? — Мет, уже ні на що не звертаючи уваги, тішився доньці.

— Тату, все чудово. Я так за тобою скучила! — донька не могла натішитися.

— Хочеш чогось? — спитав Метью.

— Морозиво! — і, спіймавши мій пильний і глузливий погляд, Майя опустилася. — Мамо, можна?

— Сьогодні можна, — посміхнулася я.

Поки ми чекали на Хейлі, діти встигли втомитися, а Майя - навіть задрімати. А я думала, що залишу в домі брата, а якісь речі заберу з собою. Коли ж повернулася Хейлі, ми перемістилися в машину. До речі Мет, що примітно, і не подумав будити дитину. Доїхавши до дому брата, сказала:

— Я за речами, а ви... ну чи Хейлі за морозивом. А то маленька спокусниця потім життя не дасть, — донька, ніби почула, що про неї говорять і сонно розплющила одне око. — Вітання! — з ніжністю промовила я дитині.

— Добре, ми пішли, — Мет почав відчиняти двері.

— Почекай, — я зняла з себе джинсівку і загорнула дочку. — Щоб не застудилася.

Закривши машину, побачила, як вони йдуть у бік магазину. А я, зітхнувши, піднімалася сходами будинку. Відчинивши двері своїм ключем, оглянула приміщення. Брата не було, і це добре, зараз не дуже хочу з ним говорити. Все, що мені зараз хочеться, це міцний сон. Ага, годинок десять добре було б. Буркнувши собі під ніс, що ніхто замість мене речі не збере, попрямувала до шаф.

На збори пішло близько пів години, не більше. Виходячи, лишила братові записку.
Дякую, що наглядав за Маєю. Я зібрала частину речей, спробуємо пожити у Метью. Не знаю, що з цього вийде, але якщо знову не спробую - шкодуватиму все життя.
Твоя дрібна!

Поряд з машиною на мене чекали три замурзані мордочки, що активно уплітають морозиво. У доньки в руках ще й ведмежа, не зрозумій звідки, взялося.

— Сідайте, — з усмішкою сказала я. Роздала всім серветки, а мені натомість видали моє морозиво. Після чого брудних мосьок було вже чотири.

Я потім довго відмивала липку моську доньку і свою. Вона, до речі, морозиво не лише сама активно поїдала, але й поділилася з якимось дворовим кошеням. Так, що тепер під дверима автомобіля, голосно нявкав ще й маленький голодний звір. Першим не витримав Мет. Відчинив двері, вийшов із машини й, взявши кошеня на руки, сів назад. Дочка одразу потягла ручки до тварини. І вже, за кілька хвилин, сміючись вирішували, як назвемо нового члена сім'ї.

Поки їхали, я відчувала правильність ситуації. Так, так і має бути. Ми сім'я. А в сім'ї мають бути любов, діти, сміх та тварини. Це нормально. І для мене - ця правильна ситуація в житті!

________________________________________________________