Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

- Вийди....

- Ага, бігом, - опустившись поряд, підтримала за плече і поклала долоню на вологий палаючий лоб.

Незабаром моторошний напад пройшов. Натиснувши на слив, Артем безсило притулився до стінки.

- Не рухайся, я води принесу, - подумки благаючи послухатися, я збігала за водою і сорбентом в кухню.

Звісно, прислухатися до мене ніхто не збирався - спираючись ліктем на стіну, Артем люто чистив зуби.

- Емаль зітреш, - я поставила склянку на бортик раковини, висипала всередину порошок і розмішала. Прополоскати рот, чоловік слухняно проковтнув гидку своєю несмачністю рідину. Повернув стакан на місце і похитуючись завмер навпроти мене. Ступивши до нього, я обхопила за талію. Артем притиснув мене міцніше, схилив голову до шиї, і повільно глибоко зітхнув, ніби смакуючи мій запах. Витягнувши сорочку з-за пояса штанів, я залізла під неї, лише після подумавши, наскільки руки мають бути зараз холодні.

- Не прибирай.

- Тема, зігрітися потрібно інакше захворіємо.

Трохи відсунувши - настільки, щоб встигнути його підхопити в разі чого, я включила теплу воду. Скинувши одяг ми забралися в душову кабінку. Кілька хвилин просто стояли обнявшись, гріючись швидше один одним, ніж водою.

Руки чоловіка почали пестити мене. Ніжно, ледь торкаючись, ніби вперше вивчаючи кожен сантиметр моєї шкіри. Губи Артема знайшли мої і почали цілувати їх спершу несміливо, а після так, ніби вони - цілюща волога для подорожнього, що знемагає від спраги. 

Животом я відчувала його наростаюче збудження. Від відчуття того як сильно він, Артем хоче мене зараз, забрав остаточно. Але звично відмовитися від усього в його руках з головою занурившись в магію взаємного потягу двох частин однієї запаморочливої ​​картинки, що ідеально підходять одна одній, не давало розуміння, що Артем ледь стояв на ногах. Він сам, звичайно ж, відразу відчув цю зміну. Відірвався від губ і, невчасно ковзнувши поглядом по моєму стегну, що було притиснуте до його талії побачив синці.

- Це що?

- Сходинки були слизькими. Дурниця...

- Пробач...

Притулившись лобом до мого, обережно торкнувся кінчиками пальців синюватих відмітин. Як же я ненавиділа їх в цей момент за те, що пристрасть на обличчі Артема змінилася гірким сум'яттям.

- Артем, це ж дурниця, - повторила.

Він ніби не чув. Відсторонився, вимкнув воду і потягнувся за рушниками. Закутав в один мене, швидко витерся іншим і зі злістю відкинув його на підлогу. Зашипівши, схопився за поперек. Я підтримала його, заглянула в бліде, спотворене болем обличчя.

- Потрібно лягти. Давай потихеньку...