Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

-  А батя сказав, що ти сумуєш і тобі  самотньо? – випалив Влад, оглядаючи  мене  з ніг до голови.

- Тут не  засумуєш. Ходім розкажу. Чаю поп’єм.  А потім я б поспала, а то цілу ніч на ногах.

-  А в  машині ти не хотіла б поспати, а то в мене завтра, пардон, вже сьогодні,  купа справ. Бізнес,   він не чекає, поки свята скінчаться.

- Звичайно, - погодилася я.  Коли віддавала Вовці  костюм Снігуроньки,  хлопець спитав:

- Ваш бой-френд намалювався? Діловий. Симпатичний.

- Це мій брат, Вова. Бой-френда немає. Треба їхати додому. Бабусі привіт. Веселих свят! Дякую за  таку цікаву  роботу.

   - Стривайте, а подарунок? Я ж Дід Мороз, - і він вклав мені  в долоню маленьку  довгасту коробочку, обгорнуту  різнокольоровим папером для подарунків.

- Дякую, Дід Мороз.  А що це?

- Потім подивитесь. Сюрприз!

   Я розгорнула  коробочку  вже у салоні братової машини. Це була  красиво оздоблена ручка. Червона ручка з гравіюванням на бочку «Двійки ставити заборонено!» Такі подарунки спонтанно не роблять, значить, Вовка готував його заздалегідь. Виявляється, я його зовсім не знала до сьогодні…