Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Життєписи дванадцяти цезарів 📚 - Українською

Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Життєписи дванадцяти цезарів" автора Гай Свєтоній Транквілл. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 102
Перейти на сторінку:
неймовірним, але на Тиридата тратив по вісімсот тисяч на щодень, а по від’їзді дав йому понад сто мільйонів. Кифаредові Менекрату й гладіаторові-мурміллону Спікулові надав помістя й маєтки тріумфаторів. Лихвареві Церкопітеку Панеротові надав маєтки в місті й селі, а похорон влаштував йому майже царський. 3. Не носив жодного одягу двічі. Ставив по чотириста тисяч сестерціїв на гру в жеребки. Рибу ловив позолоченими сітями із пурпуровими й багряними нитками. Говорять, що коли подорожував, то мав із собою не менше тисячі повозів, мули були підковані сріблом, погоничі були зодягнені у канузійську вовну, а супроводжувала його юрба гінців та мазахів[616] із браслетами та іншими прикрасами.

31. Однак у жодній іншій справі не був такий марнотратний, як у будівництві: збудував палац від Палатину аж до Есквіліну та назвав його спочатку Прохідним, а потім, коли його відновили після пожежі, Золотим. Дещо скажу про його розмір та оздоблення. Вестибюль палацу був настільки високий, що у ньому стояла величезна статуя імператора у сто двадцять футів[617]; широким був настільки, що портик мав потрійну колонаду довжиною у милю; всередині був ставок, наче море, оточений будівлями на зразок міських; а також були там зорані поля, виноградники й пасовиська, та навіть усілякі ліси, а в них — багато домашніх та диких тварин. 2. Усі кімнати палацу були покриті золотом, оздоблені самоцвітами й перламутром, були там бенкетні зали, стелі яких були з підвішених плит із слонової кості, щоб розсипати квіти, з отворами, щоб згори розпилювати пахощі, найбільша палата мала круглу стелю[618], що постійно поверталася удень та вночі, наче небозвід, у банях лилася морська й сірчана вода. Коли після завершення будови він освятив цей палац, то сказав лишень, що нарешті почне жити як людина. 3. До того ж, почав спорудження закритих купалень від Мізену аж до Авернського озера з портиками по боках, до яких планував підвести всі гарячі джерела Байїв, почав будівництво судноплавного каналу, щоб можна було проплисти від Аверну до Остії, минаючи море, і довжина його була сто шістдесят миль, а ширина дозволяла розминутися двом квінкверемам[619]. Для здійснення цих починів наказав завезти на роботу до Італії в’язнів з цілої імперії, а також усіх звинувачених у важких злочинах засуджувати не інакше, як до цієї роботи. 4. На такі неймовірні витрати, окрім віри у невичерпність імперії, штовхала його жадоба здобути величезні втрачені скарби, яку вселив йому один римський вершник, твердо переконавши його, що неймовірні багатства скарбниці, яку королева Дідона забрала зі собою, втікаючи з Тиру, заховані у величезній печері в Африці й знайти їх можна дуже легко.

32. Нарешті, коли надія покинула його, зовсім виснажився й допустився до того, що почав затримувати платню воїнам та відтерміновувати нагороди ветеранам, та зрештою, вдаватися до злочинів та грабунків. 2. Насамперед постановив, щоб замість половини майна померлих вільновідпущеників, які без видимої на те причини мали прізвиська родин, із якими він сам був споріднений[620], йому віддавали десять дванадцятих; згодом постановив, аби майно тих, які виявили невдячність до правителя[621], усе переходило в казну, а писарі, що написали чи уклали такі заповіти, не залишалися непокараними; врешті постановив уважати за державну зраду будь-яке слово чи дію, на яку знаходився звинувачувач[622]. 3. Відкликав також винагороду за вінки, які йому колись подарували міста за участь у змаганнях[623]. А заборонивши використання фіолетового й пурпурового кольорів[624], у базарний день таємно підіслав купця із кількома унціями фарби на продаж, і закрив усіх торговців. Якось під час виступу в театрі побачив матрону, одягнену в заборонений пурпуровий одяг, вказав своїм охоронцям на неї, а вони схопили її та відняли не лише одяг, але й усе майно. 4. Роздаючи доручення, щоразу додавав: “Знаєш сам, що для мене важливо” або “Так робімо, аби ні в кого нічого не залишилося”. А врешті, зібрав приношення з храмів, а золоті та срібні коштовності переплавив, у тому числі й богів-Пенатів, які потім Ґальба відновив.

33. Славу батьковбивці й злочинця здобув, починаючи з Клавдія. Хоча власноруч не спричинився до його смерті, проте був до неї причетним і цього не приховував: адже згодом за звичкою називав страву з білих грибів, тобто саме ту страву, в якій подали отруту, “стравою богів”, як говорить грецьке прислів’я. А крім того, він за кожної нагоди, словом та ділом, переслідував померлого, звинувачуючи його то в глупоті, то в жорстокості: кепкував, подовжуючи перший склад у слові, що той перестав “грати дурня”[625] серед людей, а також відмінив багато його декретів та постанов як нерозумні та хворобливі, а місце спалення Клавдія абияк обгородив низьким та тонким парканом[626]. 2. Британіка зважився отруїти не тільки заздрячи йому за кращий голос, але й зі страху за те, що люди могли надати йому перевагу, пам’ятаючи доброту батька. Для приготування отрути запросив Лукусту, яка славилася своїм умінням, однак отрута виявилася слабкою та тільки послабила шлунок Британіку. Прикликавши жінку до себе, власноруч побив її, кричачи, що вона дала ліки замість отрути. Вона ж перепрошувала, стверджуючи, що дала меншу дозу, щоб приховати підозру на злочин, а він відповів: “Ти що, думаєш, що я боюся Юлієвого закону?”[627] І змусив її тут же приготувати у своїй спальні в його присутності щонайсильнішу й щонайшвидшу отруту. 3. Її одразу дали цапові, і той здох за п’ять годин; знову й знову переваривши, дали поросятку, і воно здохло негайно. Нерон тут же наказав принести отруту до столу й подати Британіку, який обідав разом із ним. Той одразу ж після першого ковтка упав, а Нерон, сказавши гостям, що стався напад падучої хвороби, поспіхом та без жодних почестей поховав його наступного ж дня у сильний дощ. Лукусті ж за добре виконану роботу надав амністію[628], пишні маєтки та навіть учнів.

34. Матір, слідкуючи за ним, гостро засуджувала слова та вчинки сина, і йому це настільки не подобалося, що спочатку погрожував їй лише тим, що покине владу й подасться на Родос, а згодом позбавив її всіх почестей та впливу, а також охорони з римських та германських воїнів, а вкінці заборонив мешкати разом із ним у Палаці. Однак і надалі не мав жодної міри у поганому поводженні з нею: підсилав шпигів, аби в Римі докучали їй тяганинами, а коли вона виїхала, то й там не давали їй спокійно жити, знущаючись та кепкуючи з неї, переслідуючи на суші

1 ... 67 68 69 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життєписи дванадцяти цезарів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життєписи дванадцяти цезарів"