Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

class="a">[607] не залишилося ані пам’яті, ані сліду, наказав поскидати та відтягнути гаками на звалище всі їхні статуї та погруддя. 2. Багато де змагався на колісницях, а в Олімпії — навіть з десяти коней, хоча й сам дорікав за це цареві Мітридатові у своїй поемі про нього. Але сталося, що випав із колісниці: щоправда, його знову на неї висадили, та продовжувати перегони він уже не міг і припинив змагатися, проте незважаючи на це, йому все ж дали вінок. Від’їжджаючи звідтіля, він подарував свободу[608] цілій провінції, а суддям — римське громадянство та велику суму грошей. Про ці благодіяння проголосив особисто із середини стадіону в день Істмських ігор.

25. Повернувшись із Греції у Неаполь, де вперше показав свою вмілість, в’їхав у місто через пролом у стіні, за звичаєм переможців змагань: так само — і в Анцій, звідти — в Албан, а далі — й у Рим. До Рима в’їжджав на тій колісниці, на якій колись Август справляв тріумф, у пурпуровому одязі, в плащі, гаптованому золотими зірками, на голові мав олімпійський вінок, а в правій руці — піфійський[609], процесія попереду несла інші вінки з написами, де, в яких саме піснях чи виставах він переміг і про що вони були. За колісницею крокував натовп аплодувальників, гукаючи, що вони є воїнами Августа і супроводжують його у тріумфі. 2. Відтак пройшов через Великий цирк, де зруйнував для цього арку, через Велабр та форум, Палатин та храм Аполлона. Як він проходив, люди по всьому шляху приносили жертви, дорогу скроплювали шафраном, підносили птахів, стрічки та десерти[610]. Священні вінки повісив у своїй спальні довкола ложа, там же поставив свої статуї в одязі кифаредів і це зображення витиснув на монеті. 3. Навіть після цього не розслабився й не облишив свого заняття: задля збереження голосу до воїнів не звертався особисто, а лише у письмовій формі або через іншого промовця; як говорив із кимось, чи то по справах, чи жартома, то завжди мав при собі вчителя співу, який нагадував йому берегти голосові зв’язки та дихати через хустинку. Багатьом пропонував свою дружбу, чи навпаки, — ворожість, з огляду на те, як вони вихваляли його — улесливо чи стримано.

26. Свою свавільність, розпусту, жадібність, жорстокість, легковірність виявляв потроху та непомітно, видаючи їх за помилки молодості, хоча навіть тоді всі розуміли, що вони є вадами його натури, а не віку. Як лиш вечоріло, тут же хапав шапку або перуку та вештався по пивничках чи бродив вуличками, забавляючись у зухвалі забави: бив перехожих, що поверталися з вечері, а якщо вони відбивалися, то ранив та скидав у стічні рови, вдирався у таверни та грабував, а у своєму палаці влаштував базар, де розпродував на торгах награбоване, а гроші розтринькував. 2. Часто у таких історіях йому могли вибити око, або й взагалі позбавити життя: одного разу його майже до смерті побив якийсь сенатор[611], бо Нерон зачіпався до його дружини. Більше ніколи після того випадку не виходив на люди ввечері без трибунів, що тихенько наглядали за ним неподалік. Часом навіть вдень його таємно приносили у театр на переносному кріслі, аби з висоти просценію міг спостерігати та й провокувати чвари акторів пантоміми, а коли доходило до рукопашної та в діло йшло каміння й уламки лав, то він сам хапав будь-що та жбурляв у натовп, так що навіть розбив голову якомусь преторові.

27. Мало-помалу, як лиш його вади сильнішали, перестав жартувати й прикидатися, а відверто кинувся до значно більших злочинів. 2. Бенкети від полудня затягував аж до півночі, підбадьорюючись теплим купанням, а влітку — холодним. Влаштовував навіть привселюдні обіди на штучному озері для морських битв, чи на Марсовому полі, чи у Великому цирку, де прислуговували розпусники й танцівники з цілого міста. 3. Як лиш пропливав гирло Тибру чи затоку Байї, скрізь по берегах влаштовували невеличкі таверни для пияцтва й розпусти, в яких прислуговували переодягнені матрони, звідусіль закликаючи його пристати до берега. Влаштовувати бенкети примушував навіть своїх друзів, один з яких заплатив чотири мільйони сестерціїв за роздачу шовку, а інший ще більше — за трояндову воду[612].

28. Окрім того, що злягався з хлопчиками-іноземцями й чужими жінками, силою звів діву-весталку Рубрію. Небагато бракувало, щоб із вільновідпущеницею Актою ввійшов у законний шлюб, підкупивши консулярів, які поклялися, що вона походить із царського роду. Зробивши євнухом хлопчика Спора, намагався зробити його жінкою; навіть одружився із ним, відбувши з великою помпезністю усі необхідні церемонії, включно з приданим і факелом[613], і жив із ним, як із жінкою. Досі відомий чийсь влучний жарт: “Краще було б для роду людського, якби в Доміція-батька[614] була така дружина”. 2. Цього Спора, зодягненого в шати імператриці, возив у лектиці разом із собою на суди й базари до Греції, та й згодом навіть у Римі по вулиці Сигілярій[615], раз по раз виціловуючи. Навіть посягав на зв’язок із своєю матір’ю, однак її вороги відстрашили його, адже боялися, що жорстока й свавільна жінка здобуде надто великий вплив; і ніхто у цьому не сумнівався, особливо після того, як прийняв до своїх наложниць блудницю, яка, як говорять, була дуже подібна до Агриппіни. Подейкують також, що як їздив у лектиці з матір’ю, то перебував із нею у ганебних зв’язках, про що свідчили плями на одязі.

29. Свою ж невинність настільки розтратив, усе своє тіло настільки осквернив, що вигадав зовсім нову забаву: накинувши звірячу шкуру, вискакував із клітки та накидався на чоловіків та жінок, прив’язаних до стовпів, ґвалтував їх, а коли вдовольняв свою дику хіть, віддавався вільновідпущенику Дорифору, із яким одружився так само ж, як одружив на собі Спора, а коли сходився, то голосом та стогоном вдавав ґвалтовану дівчину. Від багатьох я чув, що він був твердо переконаний у тім, що немає жодної людини, яка була б чистою хоча б у чомусь, а всі вони приховують свої вади, хитро маскуючи їх. Саме тому прощав усі злочини тим, які сповідувалися йому в своїй розпусті.

30. У багатстві та грошах не вбачав іншої користі, як марнотратство: ницих та скупих уважав такими, що вміють витрачати гроші, а витончених та справді щирих — марнотратниками й невдахами. Вихваляв та шанував свого вуйка Гая тільки за те, що той за короткий час розтратив грандіозну спадщину, яку залишив Тиберій. 2. Тому й не знав міри у подарунках та витратах. Це видається зовсім