Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

Оксана. Її яскраве фіолетове волосся виділялося навіть на записі. Дівчина зупинилася біля каси, окинувши приміщення поглядом. Потім у дверях з’явилася ще одна фігура. Я завмерла.

Це був Денис.

Чому він був там? Що вони робили разом?

Ні. Ні. Тільки не це. Будь ласка, ні.

Я вдихнула глибше, силкуючись заспокоїтися.

— Думаєш, я не знаю, чим ти займаєшся? — Оксана звернулася до нього, схрестивши руки на грудях. Її тон був викличним, майже агресивним.

— Що ти бачила? — різко запитав хлопець, його постава стала напруженою.

— Досить, Денисе. Я знаю, що ти лазив у квартирі Ясмін.

— Ти нічого не розумієш, Оксано, — прохрипів він, роблячи крок до неї.

Мій подих став уривчастим. Їхній тон розмови змінювався, як у бойовій сцені. Я відчувала, як моє тіло напружується, ніби це я стояла між ними в цей момент.

— Не смій наближатися до мене! — вигукнула дівчина.

Її рука потягнулася до кишені, ніби вона щось шукала. Я не могла бачити, що саме, але Денис раптом схопив її за зап’ястя, грубо відштовхнувши до стіни.

— О, тепер ти вирішила грати в героя? — глузливо посміхнувся він. — Але ти нічого не зробиш. Тобі краще мовчати.

— Інакше що? Ти мене вб’єш? — її сміх був нервовим, але викличним.

Його обличчя спотворилося від злості. Не встигла вона сказати ще слово, як його рука змахнула в сторону, і Оксана впала на підлогу з глухим ударом.

Моя рука мимоволі прикрила рот. Це було неможливо.

Денис нахилився, схопив її за плечі й потягнув у напрямку кухні. Камера, розташована біля каси, більше не показувала нічого, крім порожньої кімнати. Я продовжувала дивитися на екран, мовчки, паралізована жахом, ніби це могло дати мені відповіді або змусити все зникнути.

Реальність звалилася на мене, як холодний душ. Оксана... Вона ж не залишилася там?

Я повільно підняла голову, відчуваючи, як кожен рух посилює біль у потилиці. Переді мною стояв Денис. Його постава була напруженою, руки схрещені на грудях, а очі пильно вдивлялися в мене. Він нахилив голову, мовби з насмішкою, але у його погляді читалася жорстокість.

— Мені почекати, поки ти додивишся до кінця? — його голос звучав рівно, але кожне слово ніби било по нервах.

— Щ-щ-о-о... — ледь видавила я, намагаючись приховати, як сильно тремчу. Чому я заїкаюся? Холод пробіг по моїй спині, і я інстинктивно відсунулась на кілька сантиметрів назад.

Денис не чекав відповіді. Раптом його рука вдарила по моєму телефону, збиваючи його з моїх тремтячих пальців. Я побачила, як він з гуркотом упав на підлогу, а екран пішов тріщинами, перетворившись на павутину. Внутрішній голос волав: "біжи!", але тіло немов заціпеніло.

— Навіщо ти це зробив?! — вигукнула я, але голос зірвався на шепіт.

Денис нахилився ближче, і я відчула його подих. Холодний і важкий.

— Бо ти, Ясмін, не послухала мене, — його рука вмить схопила мене за потилицю. — І помилилася.

Я спробувала вирватися, але він тримав міцно, мов сталевими лещатами. У його очах блищала небезпечна рішучість, яка змусила моє серце піти в п’яти. Він різко натиснув, б’ючи мою голову об краю столу. Я не встигла заплющити очі, коли відчула удар. Світ переді мною вибухнув білим світлом, а потім занурився у темряву.

Я справді помилилася. Але не так, як думала.