Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трагедія гетьмана Мазепи 📚 - Українською

Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трагедія гетьмана Мазепи" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 115
Перейти на сторінку:
самоврядування (навіть місцеве самоврядування! – В. Ч.), люто придушував національно-визвольний рух, присікаючи прагнення до створення української державності, проводив насильственну політику русифікації, перешкоджав розвиткові української мови й культури».

Тут комуністична ідеологія змушена була сказати «а», але сказавши «а», мала б сказати і «б» – у тому смислі, що проти цих утисків російського царизму в «братньому союзі двох народів, російського та українського» і боровся гетьман Іван Мазепа, адже царизм таки й справді «люто придушував все українське», «присікаючи прагнення до створення української державності», але натомість як і перше, як і віки до того, обзивав гетьмана… зрадником.

Але ж це російський царизм і той же Петро I зрадили Україну, перекреслили Переяславські угоди, підписані Богданом Хмельницьким і їхнім царем Олексієм Михайловичем, і душили її, знищуючи все національне та перетворюючи її на російську провінцію.

Перебуваючи на засланні в Орській кріпості, Тарас Шевченко, солдат Оренбурзького окремого корпусу (5-й батальйон) із «найсуворішою» забороною писати і малювати, потай записував новонароджені рядки до «захалявної» книжечки, у тім числі й «Іржавець».

Наводимо мало не крик, німий, безгучний і від того ще страшніший, ще в більшому відчаї, що краяв серце поету:

Боже мій з тобою!

Мій краю прекрасний, розкошний, багатий!

Хто тебе не мучив? Якби розказати

Про якого-небудь одного магната

Історію-правду, то перелякать

Саме б пекло можна. А Данта старого

Полупанком нашим можна здивувать.

І все то те лихо, все, кажуть, од Бога!

Чи вже ж йому любо людей мордувать?

А надто сердешну мою Україну.

Що вона зробила? За що вона гине?

За що її діти в кайданах мовчать?

Бо – «отак її воєводи, Петрові собаки, / Рвали, гризли…»

Так ось до «Іржавця» така післямова, такий коментар у томі другому, с. 468:

«У поемі «Іржавець» виявилась цілком природна ненависть Шевченка до гнобителів українського народу».

І далі: «Герцен, зокрема, писав: “Добровільно приєднавшись до Великоросії, Малоросія виговорила собі значні права. Цар Олексій заприсягся їх зберігати. Петро I, під приводом зради Мазепи, лишив лише тінь від цих привілеїв. Єлизавета і Катерина запровадили там кріпацтво. Нещасна країна протестувала, але чи ж могла вона встояти перед цією невблаганною лавиною, що котилася з півночі до Чорного моря і вкривала все… однаковим льодовим саваном рабства”». І далі коментатор додає: «Цим і пояснюється дещо однобічна оцінка Шевченком діяльності Петра I, його колоніальної політики, що виявилась у посиленні соціального й національного гніту на Україні».

О. І. Герцен (Собрание сочинений в тридцати томах, 1956, т. VII, с. 227) [23].

Коментарі, як кажуть, зайві.

Гетьман Іван Мазепа намагався зупинити цю лавину, що котилася на Україну з півночі – вал за валом, а в результаті він – зрадник (предатель).

І тут напрошується умовивід: якщо в Україні, ніби вільній і незалежній, принаймні самостійній, ганьблять і сьогодні того, хто боровся за її волю, хто одним з перших розпочав боротьбу за незалежність та самостійність рідної країни, то яка ж вона вільна і незалежна? Очевидно, вона все ще не виборсалася з того жахливого валу, що, котячись із півночі, накрив її ще триста з чимось років тому саваном рабства.

І ту лавину, що котилася з півночі, породив і спрямовував на Україну він, цар Петро I, котрий нині носить гордий титул – Велікій…

В Українській Радянській Енциклопедії (УРЕ) обережно сказано, що Петро I Велікій (неодмінно – Велікій) «проводив політику обмеження політичної автономії Лівобережної і Слобідської України…» – інших на той час не було.

Проводив. Що було, то було. Але на більше – хоча б згадати про знищення ним Батурина, коли з його садистського наказу вирізали всіх мешканців гетьманської столиці, починаючи з немовлят, в УРЕ не вистачило духу і зваги. Ще, мовляв, сприймуть за націоналістичний виступ проти «великого русского народа». Або дріб’язковий, мовляв, факт, не вартий уваги. Ще б пак, Петро I і сьогодні в Росії – цар і бог. І головний ідеологічний натхненник, творець її імперії, яку й сьогодні там мріють відтворити і неодмінно з Україною в якості імперської провінції. Його в нинішній Росії куди тільки не тулять. Ось хоча б кілька – за відсутністю місця, – прикладів. Воєнна академія РВСН ім. Петра Велікого (повна назва: «Орденов Ленина, Октябрьской революции, Суворова военная академия ракетных войск стратегического назначения имени Петра Великого», так би мовити, великого ракетника). Це не лише вищий воєнний учбовий заклад, а й великий дослідницький центр у галузі воєнної і технічної науки.

Ім’ям Петра Великого названий найбільший у світі діючий неавіанесучий ударний бойовий корабель – важкий атомний ракетний крейсер «Петр Великий», що входить до складу Північного флоту Росії.

Музей антропології і етнографії імені Петра Велікого Російської академії наук у Санкт-Петербурзі.

Лікарня Петра Велікого (з 1918 по 1994 pік – лікарня ім. Мечникова) – одна з найбільших лікарень у Санкт-Петербурзі, що є клінічною базою Північно-Західного державного медичного університету ім. Мечникова…

А ще його ім’ям названо велику затоку в Японському морі біля берегів Росії – як бачимо, і ракетник, і вчений, і медик, і… Такий він. Одне слово – Петро Велікій.

А хтось, який прозивався Якимом Глинським (роки народження і смерті невідомі – такий він відомий), український – хоча насправді, мабуть, малоросійський хохол – живописець і ювелір початку XVIII століття, з Чернігівщини, у 1716 році намалював ікону під назвою «Пречиста».

Іконописець під терміном «пречиста» мав на увазі Богородицю, бо це один із її титулів. («Перед іконою Пречистої Горить лампада уночі» – Т. Шевченко.) Також це назва двох церковних християнських свят (перше 15 серпня – день смерті Богородиці, друге – 8 вересня, день народження Богородиці).

Так ось, згадуваний іконописець-живописець, намалювавши ікону «Пречиста», зобразив на ній… Петра I. В компанії з Петром II та деякими українськими старшинами.

Менше десяти років минуло звідтоді – хоча злочинність строку давності не має, – як Петро I сплюндрував Батурин, заливши його кров’ю, а вже опинився на іконі під назвою «Пречиста» – моліться йому, малороси, які йому у 1708–1709 і наступних роках – як і попередніх – були не до вподоби. Виходить, самі жертви й вознесли свого убивцю-ката, зарахувавши його до рангу «пречистого» – такі ми. Тепер маємо свого пречистого, даруйте. Але дарма іконописець старався, підлабузництвом займаючись. Як самі росіяни кажуть: «черного кобеля не отмоешь добела»… Навіть використовуючи всі намагання й силкування українських підлабузників Петра І, яких і сьогодні доста…

P. S. Возвеличення завойовника Петра І – не поодинокий випадок. Чингісхан створив монголо-татарську імперію, що стільки завдала

1 ... 67 68 69 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія гетьмана Мазепи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трагедія гетьмана Мазепи"