Читати книгу - "Життя Степана Бандери: тероризм, фашизм, геноцид, культ, Гжегож Россолінськи-Лібі"

Кількість жертв першого погрому, який тривав із 30 червня по 2 липня 1941р., підрахувати складно. За оцінками юденрата, в перші дні окупації Львова було вбито близько 2 тис. євреїв [959]. У звіті німецької служби безпеки від 16 липня йдеться, що «поліція захопила і розстріляла 7 000 євреїв»[960]. Історики Дітер Поль і Еліяху Йонес, які вивчали погроми, дійшли висновку, що цими днями загинуло 4 тис. євреїв[961], тоді як Крістоф Мік, інший історик, який досліджував ці події, вважає, що було вбито 7–8 тис. євреїв[962].

Реконструкція хронології погрому показує, що ця акція мала ретельно організований характер. З німецькими формуваннями, до складу яких входили підрозділи поліції безпеки (Sicherheitspolizei) і внутрішньопартійної служби безпеки НСДАП (Sicherheitsdienst, SD), а також айнзацкоманди з айнзацгрупи С тісно співпрацювала українська міліція, створена ОУН(б). Напевно, німці узгодили дату погрому з ОУН(б) не пізніше вечора 30 червня 1941р., тобто незабаром після того, як вони зрозуміли, наскільки популярною та потужною була ОУН(б) у Львові і які маніпулятивні та збуджуючі натовп можливості відкриються для них, якщо місцеві жителі побачать тіла жертв НКВС. Німецькі та українські виконавці злочинів не залишили ніяких письмових документів, які б стосувалися такої підготовки, але інші джерела свідчать про це досить чітко. Наприклад, за словами одного зі свідків погрому, український міліціонер попередив про небезпеку єврейку, в яку був закоханий. Він зробив це 1 липня о 5-й годині ранку, тобто за кілька годин до початку основного погрому[963].

По-різному під час погрому поводили себе і німецькі солдати. Деякі з них знімали погроми на плівку. Одна з причин такої поведінки — це бажання перекласти провину за насильство на місцеве населення[964]. Іноді офіцери вермахту проявляли співчуття (існує свідчення, що один із таких офіцерів подарував єврею буханець хліба)[965]. Проте інші німецькі солдати принижували, катували, розстрілювали євреїв та пояснювали їм, що саме євреї відповідальні за погром[966]. Про одного з офіцерів, який міркував так само, Еліяху Ионес залишив спогади: «Після того як ми винесли тіла з камер, до нас підійшов німецький офіцер, зняв свій протигаз [який він носив через трупний сморід] і промовив до нас, що через нас, євреїв, “весь світ стікає кров’ю”, що ми спровокували цю війну і через нас тисячі жертв гинуть на полях битв. “Подивися, що ти зробив!” — закричав він і вказав на величезну колективну могилу на подвір’ї тюрми. Ми стояли байдужі, ми не чули його слів і не розуміли, чого він від нас хоче»[967].

Ще однією важливою групою злочинців, причетних до Львівського погрому, був натовп — пересічні громадяни, переважно українці, проте поміж цих людей були й поляки. У Львові українці були меншістю, але, на відміну від поляків, вони не були залякані ОУН(б); українська пропаганда навіть заохочувала їх підтримувати процес державотворення і метатися євреям. Частина українських погромників приїхала до Львова з передмістя, оскільки вони були мотивовані можливістю привласнити майно євреїв[968]. У погромі також брали участь багато молодих українців, зокрема студентів. Емануель Бранд упізнав серед погромників українського студента, з яким він навчався в Учительському інституті у Львові[969]. Ветеран Першої світової Дмитро Гонта, який планував приєднатися до міліції ОУН(б) у Львові, згадував у своїх мемуарах, що дехто зі студентів добровільно зголосився брати участь у погромах[970].

Поляки також виявили серед жертв НКВС тіла своїх родичів, але у ці дні поляки здійснили значно менше злодіянь, ніж українці, хоча у Львові їх проживало значно більше, ніж українців. Львівські євреї помітили, що серед погромників є поляки, але вони побоювалися їх менше, ніж українців[971]. Максимільян Борухович згадував, що українці поводились більш агресивно за інших, а поляки намагалися дистанціюватися від євреїв якомога далі[972]. Аліція Рахіль Хадер згадувала, що натовп, який знущався з євреїв на одній із львівських вулиць «переважно ніби складався з українців, однак… також там були й поляки»[973]. Кость Паньківський і Юзеф Шрагер також помітили серед погромників поляків[974]. Євген Наконечний згадував, що деякі поляки носили синьо-жовті нарукавні пов’язки, але він не пам’ятає такого, щоб українці брали участь у погромі, і стверджував, що приписувати ОУН(б) участь у єврейських погромах — це антиукраїнська пропаганда[975]. Польський вчитель гімназії Ян Роговський згадував, як поляк сміявся з євреїв, яких били українські міліціонери[976]. У Львівському погромі 1941р., на відміну від Львівського погрому 1918р. та погромів влітку 1941-го на Північному Сході Польщі, поляки не відігравали головної ролі, тому що українські міліціонери та оунівці наганяли на них страх. Окрім того, німці були менш прихильні до поляків, ніж до українців[977].

У ніч з 3 на 4 липня 1941р. німецькі сили безпеки, що складалися з членів СД, ЄЄ і айнзацкоманди 4а, розстріляли у Львові 25 польських професорів і 17 членів їхніх сімей [978]. Імена й адреси професорів німцям надали члени ОУН(б), які діяли відповідно до наказу Миколи Лебедя[979].

Львівський погром стався одночасно з проголошенням української держави; тими днями місто було повне синьо-жовтих прапорів та свастики. Вулиці майоріли плакатами із звинуваченнями на адресу євреїв у вбивстві в’язнів та з привітаннями Степанові Бандері й Адольфу Гітлеру («Хай живе Степан Бандера!», «Хай живе Адольф Гітлер!»). Іноді тіла убитих євреїв складали під плакатами з написами «Велика німецька армія» або «ОУН і війна проти “єврейських комуністів”». На одному з плакатів був напис: «Щоб припинити жидівсько-комуністичний розбій, — допомогти Україні визволитись, з наказу великого вождя німецького народу Адольфа Гітлера крицеві колони непереможної німецької армії вирушили в бій і раз на завжди знищили криваве кубло жидівсько-більшовицької комуни. Німецькі бійці прийшли до нас, як наші приятелі. В наших містах і селах український нарід вітає їх як своїх визвольників» (іл. 133)[980].

На вулицях також з’явилися плакати з такими гаслами, як «Україна — для українців» (слова з арсеналу расистського націоналіста Міхновського). Ці агітаційні матеріали інформували людей про те, кому має належати територія, на якій вони живуть, і кому слід або не слід дозволяти на ній жити[981]. У текстах до багатьох плакатів та інших пропагандистських матеріалів ідею створення української держави пов’язували з убивством євреїв. На плакаті «Український народе!» були такі слова: «Знай! Москва, мадяри, жидова — це Твої вороги. Нищ