Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

А от Ашер... Його щелепи стиснулися. Він відвів погляд убік, але пальці, що лежали на коліні, нервово стиснули тканину джинсів. Було зрозуміло: йому це було боляче чути, навіть якщо він намагався це приховати. 

— Моя черга! — вигукнула я, намагаючись хоч якось розрядити напругу, що важким туманом оповила кімнату. Усміхнулась, хоч у серці було неспокійно. — Макс, правда чи дія?

— Дія, — не замислюючись відповів він, відкинувшись на спинку стільця. — Нудні питання — не для мене.

Я задумливо прикусила губу, озираючись на Оскара, який, згорнувшись клубочком біля Лео, позіхнув і навіть не підозрював, що став частиною нашої маленької гри.

— Хм... — протягнула я, ідея визріла миттєво. — Оскару потрібно почистити зубки. Як розумієш, мені зараз це важкувато зробити, — я погладила живіт і усміхнулася. — А Лео швидше повезе його до ветеринара, ніж візьметься за це сам. Тож... твоя місія.

Макс у відповідь лише розчаровано скривився:
— Серйозно? Це справді те, що я маю зробити? Я думав, хоч трохи екстриму буде…

— Ну, ти ж сам не хотів "нудних питань", — Лео стиснув моє коліно під столом, а сам дивився на друга з лукавою усмішкою, мовляв, сам нарвався.

Макс скрушно зітхнув, проте підняв руки вгору у жесті капітуляції:
— Чорт, гаразд, іду на цю жертву. Сподіваюсь, він не вирішить відгризти мені пальця.

Оскар ніби зрозумів, що щось задумали, і недовірливо глянув на Макса з-під напівзаплющених повік.

Але, попри спроби повернути гру в легше русло, атмосфера залишалася натягнутою. Після слів Евелін про того хлопця Ашер майже зник із загальної картини — його присутність стала тихою, майже невідчутною, ніби він фізично був тут, але думками — десь дуже далеко. Ми ще трохи пограли, аби підтримати ілюзію безтурботності, але це було марно. Азарт, що ще пів години тому лунав сміхом і жартами, вивітрився, залишивши по собі порожнечу й незручність.

Я крадькома глянула на Еві. Вона виглядала впевненою, навіть викличною. Але я знала її досить добре, щоб побачити — це був захист, міцна броня, за якою, можливо, ховалася зовсім інша правда. Чи справді вона мала щось із тим Раяном? Чи це було сказано, аби відштовхнути Ашера? Запитати я не наважувалась — час був невдалий, а серце й саме билося неспокійно.

Коли прийшла пора розходитися спати, я боялася нового витка драми, але, на диво, все обійшлося без сцен. Ашер мовчки погодився лягти внизу на дивані, віддаючи гостьову кімнату Евелін. У цьому жесті було щось сумне — не розпач, не образа, а втома, яка огортає, коли борешся надто довго.

Лео допоміг мені піднятися в спальню. Він обережно обійняв мене за плечі, провів пальцями по моєму волоссю.
— Втомилась, мила? — тихо запитав він.

— Просто... — я зупинилась, шукаючи слова. — Мені шкода його. Зрада... навіть сама думка про неї болить.

Лео мовчав. Він ніколи не говорив зайвого, коли тема була надто чутливою, але я відчувала — він розумів.

— Хочу вірити, що вона це сказала лише для того, щоб тримати дистанцію, — додала я, притулившись щокою до його грудей. Його серце билося спокійно, заспокоюючи моє.

— А якщо ні? — тихий шепіт розчинився у півтемряві кімнати.

— Тоді... — я зітхнула. — Вони самі мають у цьому розібратись.

— Якщо вона збрехала, то лише підписала вирок для хлопця, — стягуючи з мене футболку, пробурмотів Лео, його голос був низьким і хрипким.

— Про що ти? — запитала я, гублячись у його погляді. Але важко було зосередитися, коли його теплі пальці так невимушено ковзали по моїй шкірі, залишаючи за собою хвилюючий слід тепла.

— Неважливо, — його губи торкнулися моїх, м’яко, але впевнено, змушуючи забути про все, що не стосувалося нас двох у цю мить. — Зараз мене цікавить лише моя дружина.

Його дотики були уважними й турботливими, кожен рух ніби вивчав мене наново, даруючи відчуття безпеки й одночасно розпалюючи вогник усередині. Я втягнула повітря, коли він провів пальцями вздовж моєї руки, піднімаючись до обличчя й ніжно притискаючи моє обличчя до себе. Його погляд — м’який, але палкий — говорив більше, ніж будь-які слова.

Я посміхнулась, торкаючись пальцями його щетинистої щоки. — На тобі дуже багато одягу, — прошепотіла я, дозволяючи собі втратити контроль бодай на цю мить.

— О, так? — Лео усміхнувся краєм губ, його очі виблискували пустощами й теплом. — Думаю, це можна виправити.

Лео скинув одяг із такою поспішністю, ніби кожна секунда без мене була для нього нестерпною. Я ледь встигла помітити гру м'язів на його тілі, що напружувалися з кожним рухом, і це видовище могло б стати моїм особистим гріхом. Мої долоні ковзнули на його плечі, ніби прагнучи запам'ятати кожну лінію, кожен вигин, кожну теплу ділянку шкіри. Навіть із животиком, що виказував мою вагітність, я почувалася такою маленькою поряд із ним, але саме ця різниця розмірів розпалювала в мені щось дикіше, ніж просто бажання.

— Лягай на спину й розсунь ніжки, мила, — його голос прозвучав низько, сипко, й у кожному слові бриніло щось первісне, хижо-чарівне.

Цей тон, цей погляд... Вони могли б довести мене до безумства, і, здається, Лео це прекрасно знав. Без слова, затамувавши подих, я виконала його наказ, відчуваючи, як серце несамовито калатає у грудях.

Зараз сексу стало менше, та напруга між нами була майже нестерпною. Його погляд ковзнув по моєму тілу, торкаючись більше, ніж могли б пальці, й у грудях спалахнув вогонь. Я спостерігала, як він обережно, але впевнено вмощується на краю ліжка, його очі – темні вирви бажання – шукають мої. Кінчиками пальців він торкнувся внутрішньої сторони мого стегна, і цей легкий дотик змусив мене затремтіти. Дихання збилося. Я була натягнутою струною, готовою задзвеніти від найменшого поруху.

Його губи, теплі й м'які, повільно опустилися нижче. Кожен поцілунок був як окремий спалах: повільний, уважний, але сповнений волі. Він знав, що робив. Знав, як довести мене до межі й утримати там, граючись моїми відчуттями. Я впилася пальцями в простирадло, борючись із собою, щоб не скрикнути занадто голосно, але коли його язик знайшов найчутливішу точку, тіло здригнулося, а з губ вирвався задушений стогін.