Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Алтин-толобас 📚 - Українською

Читати книгу - "Алтин-толобас"

358
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Алтин-толобас" автора Борис Акунін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 93
Перейти на сторінку:
закинув гак і враз опинився нагорі. Вальзер дерся довго, з пихканням, а наостанку довелося тягти його за комір. Ліхтар поки що погасили.

Всівшись нагорі, оглянули двір. Тихо. Вогні в палатах погашено. Із-за конюшні набігли два величезні собацюри, загавкали, молотячи лапами по стіні.

Вальзер передбачив і це. Вийняв з мішка (виходить, не зовсім порожнього) два шматки м'яса, кинув псам. Вони накинулись, проковтнули миттю, а за півхвилини обидва захиталися, повалилися набік.

— Мертві? — запитав фон Дорн.

Аптекар жахнувся:

— Що ви! Навіщо без гострої потреби позбавляти когось дорогоцінного дару життя? Це сонне зілля, я виготовив його для княгині Трубецької, вона безсонням мучиться. Коли вже на її ясновельможність, у котрій десять пудів ваги, діє, то на митрополитських собак тим паче.

Стрибнули в замет, швидко пробігли двором до терема.

— Он туди, — показав Вальзер. — Там чорний хід, щоб келійникам надвір, до відхожого місця бігати. У грека ж тепла комірчина біля спальні, з водозливом.

Капітан здивувався:

— А водозлив навіщо?

— Потім поясню, — шепнув аптекар. — Ну, вперед!

За рогом і справді були низенькі двері, зовсім незачинені.

Прослизнули до темних, задушливих сіней, звідти по двох сходинках до вузької галереї.

— Тсс! — ледве чутно прошелестів Вальзер. — Он там Юсупова келія. Не дай боже розбудити. А нам далі, до Таїсієвих покоїв.

Корнеліус сторожко глянув на житло страшної людини, прокрався мимо навшпиньках.

— Тепер ліворуч, — підштовхнув ззаду аптекар. — Там, у Хрестовій палаті, перед спальнею владики, завжди келійник сидить.

Капітан ледь висунувся з-за рогу. Побачив простору кімнату з розмальованими стінами, одна — суціль із вікон. Біля невеликого столу зі свічкою сидів здоровило в рясі, гриз ніготь. Позіхне, перехрестить рота й знову гризе.

— Якщо можна, — в самісіньке вухо видихнув Вальзер, — обійдіться без смертовбивства.

«Скільки зайвих труднощів через цього людинолюба», — подумав фон Дорн. Але все ж натягнув на залізне яблуко рукавицю.

Не поспішаючи, перевальцем пішов через залу.

Чернець закліпав очима, примружився зі світла у півтемряву:

— Якимку, ти?

Останні п'ять кроків Корнеліус подолав стрибками і з розгону вдарив вартового, що підвівся, — не в скроню, як годилося б, а в міцний, задубілий од земних поклонів лоб. Нехай живе, дякує м'якосердю гера Вальзера. Хоча надійніше було б проломити ченцеві голову.

Здоровило впав ниці, навіть не охнув.

— Швидше! — поквапив аптекар.

— Зачекайте.

Капітан зв'язав оглушеному руки й ноги його ж вірьовкою, засунув у рот кляп зі скуфії. Можна було рухатися далі.

Через митрополитову спальню пробігли підтюпцем, штовхнули високі двері, за ними показалися довгі сходи вниз.

Знову засвітили ліхтар.

— Ось і бібліотека, — пояснив Вальзер, коли спустилися в невелике квадратне приміщення, все в полицях з книгами. — До трьох тисяч фоліантів, ні в кого в Московії стільки немає.

Тепер він говорив голосно, вже не боявся, що почують.

Посеред кімнати опустився на коліна, підчепив ножиком дубову пластину, потім другу, третю, четверту, вийняв дощаний квадрат, за ним — тугий матрац, і фон Дорн побачив темну яму з грубими сходами з утоптаної землі.

Нетерпляче відіпхнув Вальзера, поліз до ями першим. Аптекар сопів ззаду.

У чорну дірку з білими металевими краями спустили мотузку, закріпили гак.

— Ну, з Богом, — перехрестився Корнеліус.

Узяв ліхтаря в зуби за мідне кільце, почав перебирати руками.

Ось і долівка.

Сундуки, величезні! Три, ще шість, у кутку чотири, і потім біля дальньої стіни. Усього двадцять вісім. Штовхнув один — важезний, не зрушиш.

— Потримайте мотузку! — крикнув зверху Вальзер. — Я теж хочу!

Не дочекався, поліз сам, кумедно сукаючи короткими ногами.

Капітан посмикав замок на найближчому сундуці (ох, міцний) і, не панькаючись, збив обушком, з одного доброго удару. Під віком переливчасто відсвічувала малиновим оксамитова тканина. Відсмикнув. Там завширшки з увесь сундук лежав томище в товстій шкіряній оправі. Фон Дорн підважив його, побачив іще книги, багато.

Мимоволі зітхнув. Усе-таки надіявся, що в тайнику виявиться не Ліберея, а щось надійніше — золоті монети, або яхонти, або смарагди, або зернь.

— Я вам говорив, я говорив! — схлипував Вальзер, з любов'ю гладячи руду телячу шкіру.

Він схопив обушок, забігав серед сундуків, ніби виконуючи якийсь химерний танок. Зіб'є замок, одкине віко і ну бурмотіти чудні слова — мабуть, назви книг.

— О, Гефестіон! О, Коммодіан! А це хто? Невже Лібаній? Неймовірно! Але… але де ж Замолей?

Корнеліус теж часу даремно не гаяв. Залишившись без обушка, відкривав сундуки тесаком. Книги в шкіряних обкладинках кидав на підлогу, в коштовних — відкладав. Деякі були напрочуд гарні: з перлами, яшмою, смарагдами. Найбагатші оклади пхав до мішка, і скоро вже було нікуди. Довелося деякі простіші виймати назад, замінюючи більш цінними. Скарбів було стільки — не злічити!

По свинцевому склепу, що матово поблискував, металися тіні, скалки від самоцвітів. Божевільне бурмотіння Вальзера зливалося в нерозбірливе сипіння.

Мішок вийшов важкенький, а ще на стіну дертися та потім через усю Москву волокти.

— Скоріше! — поквапив фон Дорн, оглядаючись на розкидані книги — чи не забув чого цінного. — Знайдуть зв'язаного келійника, здіймуть галас.

— Не знайдуть, — упевнено відповів аптекар. — Якби митрополит ночував в опочивальні, тоді ченця змінили б о третій годині ночі, а так не будуть.

— І все ж покваптесь.

Відповіддю були скрип віка, яке відчиняли, зосереджене сопіння.

Ліниво розкривши першу-ліпшу книгу, Корнеліус побачив грецькі письмена. Закрив. Сподобався невеликий манускрипт із різнобарвними малюнками й химерними буквицями. Завагався — може, прихопити? Ні, дуже оправа проста — мідна, із срібною насічкою.

— Є!!! — несамовито заволав Вальзер. — Є! Ось вона! Ось! І камені вогненні!

Заскакав між сундуків, притуляючи до грудей книгу — обкладинку було викладено червонуватими, з чудовим відблиском кружальцями. Так ось які вони, вогненні лали країни Вуф. Їх сотні. Отож, мабуть, грошиків варті!

Найшло ревниве почуття — оклад за угодою належав Корнеліусу. Навіщо ж так чуже тискати?

— Дайте, покладу в мішок і ходімо, пора.

— Нічого, не турбуйтеся, — пробурмотів аптекар, іще міцніше обіймаючи Замолея. — Я сам понесу, сам.

І по божевільному блиску в очах було видно — помре, але не віддасть.

— Як будемо виходити? — запитав капітан, зітхнувши. — Як прийшли чи через кремлівський хід?

Хід, треба гадати, починався за напівкруглими, теж облицьованими свинцем дверима в дальній стіні.

Вальзер тільки лупав очима, радитися з ним зараз було безглуздо — сам не свій чоловік.

— Підземним ходом небезпечно, — розміркував сам із собою фон Дорн. — Може, за сто років галерея де-небудь осипалась. Та ще невідомо, де вилізеш… Ні вже, краще назад через будинок. Повертаємося, гер Вальзер.

Аптекар тицьнув капітанові якісь хрусткі аркуші, зовсім без палітурки:

— Прихопіть іще оце. Коли не помиляюся, це власноручні записи великого Арістотеля — до того

1 ... 67 68 69 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алтин-толобас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Алтин-толобас"