Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Остання любов президента 📚 - Українською

Читати книгу - "Остання любов президента"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Остання любов президента" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 133
Перейти на сторінку:
кров. Він вмився холодною водою. Стояв тепер перед дзеркалом над умивальником і дивився, як з ніздрі продовжує текти кров. Текла і відразу ж змішувалася з тонкою цівкою води.

Я простяг йому кілька паперових серветок для обличчя. З однієї серветки скрутив щось схоже на корок та заткнув ним ніздрю.

— Диви, вийшло! — зрадів Гусейнов. — Ходімо за стіл!

Офіціантка Віта стояла саме біля нашого столика.

— Ой, щось сталося? — зі страхом у очах запитала вона, зауваживши брудні штани Гусейнова.

— Все в нормі, — заперечив він. — Вийшли на перекур, і я спіткнувся...

— Можете палити тут, я зараз вам попільничку принесу! — заторохтіла офіціантка.

— Ні, дякую! Вже накурився! Більше не хочу. Ти нам краще десерт принеси! Що ви там маєте найсолодше?

Віта назвала кілька видів десертів. Гусейнов вибрав нам по яблучно-медовому пирогу. Потім, коли офіціантка відійшла, наповнив мій келих і свою чарку, і на його вимогу ми випили стоячи на брудершафт.

Випити келих червоного чилійського вина практично одним духом до дна, — це, звичайно, блюзнірство, але так вимагав Гусейнов. Це було його бажання, і я його підтримав, як десять хвилин тому він підтримав моє бажання зацідити йому по морді. Одна з невідомщених образ була викреслена з моєї пам’яті і біографії.

111

Київ. Грудень 2015 року.

Щойно розпочалися народні гуляння, як про святого великомученика Володимира забули. Шуму враз поменшало, але я розумів, що цей затишок — явище тимчасове. Перед буревієм. А от яка буде буря, і з якого боку вона почнеться? Про це наші метеорологи навряд чи скажуть.

На честь католицького Різдва я прийняв у себе посла Ватикану нунція Григорія. У затишній, майже скорботній обстановці ми обмінялися подарунками. Відбувалося все це в Марийському палаці, в залі прийомів біля прикрашеної блакитної ялинки.

Нунцій непогано розмовляв російською і, дочекавшись миті, коли помічник і офіційний перекладач відвернулися на секунду, прошепотів: «Стережіться волхвів, що приносять дари!»

Я кивнув. І лише тоді, коли він пішов, я замислився: кого це він мав на увазі? Сьогодні ніхто, крім нього, мені дари не приносив. До того ж його дар був символічним і зовсім не особистим: картина шістнадцятого століття зі зображенням площі Святого Петра у Римі.

Близько дванадцятої я повернувся на Банкову і викликав до себе Колю Львовича. Той увійшов пружною ходою, переповнений по саму маківку почуттям власної гідності і значущості. В руках — коричнева шкіряна папка.

Я кивнув йому на диван майора Мельниченка. Він гепнувся туди задом, закинув ногу на ногу.

— Поки що тихо, — промовив він, розкриваючи папку. — Ось це, що ви просили!

Він підвівся, поклав переді мною кольоровий аркуш і знову всівся на диван.

— Що це таке?

— Кольорова ксерокопія фотографії зі спальні Майї Володимирівни.

— Добре, а по суті?

— По суті? Я все зрозумів. Росія вирішує свої проблеми. Адже в них незабаром президентські вибори. От вони і розкололи ліву опозицію. Дуже хитрий хід! Бажаєте мати святого вождя — йдіть у християнські партії, які входять у пропрезидентську більшість, не бажаєте — йдіть на хер! Бо вождь легалізований церквою і вже проголошений «захисником усіх сірих, убогих і ув’язнених». До речі, іконописні майстерні Печерської лаври отримали вчора ввечері замовлення із Загорська на двадцять тисяч ікон святого великомученика Володимира! А в нас усе тихо. Свята скінчаться під кінець січня, доти люди звикнуть до нового святого і не звертатимуть на нього уваги.

— То що, жодних проблем? — з недовірою поцікавився я у самозадоволеного голови адміністрації.

— Та ні, що ви, пане президенте! Без проблем не буває!

«Звичайно, — подумав я. — Якщо не буде проблем, то на хер ти мені тут такий потрібен?!»

— Українська православна церква виступила із заявою, у якій не визнає нового святого і забороняє своїм прихожанам торкатися думками чи губами його ликів.

— І що це може викликати?

— Подальший розкол православ’я. Але для країни в цілому тут немає нічого страшного. Чим більше церква матиме внутрішніх проблем, тим менше лізтиме у справи державні.

— А ти мудрий, — зітхнув я. — А що в нас там діється з експериментом видачі паспортів?

— Усе нормально. Експеримент поширили на п’ять областей і Республіку Крим. Майбутній громадянин сам визначає, в якій із запропонованих церков він бажає стати повноцінним громадянином України. Але татари стали гальмом. Ми не затвердили тексту клятви громадянина кримськотатарською мовою. А вони самі не хочуть його переробляти.

— А що там негаразд?

— У клятві немає жодного слова про Україну, а лише обіцянка бути добрим мусульманином і жити за Кораном.

— Нехай цим займається Микола!

— А він у санаторії, — усміхнувся Коля Львович.

— Я теж хочу в санаторій, — зізнався я, підтягуючи до себе з середини столу ксерокопію кольорового фото серця в розкритих грудях. — У кардіологічний...

Я залишив ксерокопію під настільною лампою і клацнув вимикачем. Лампа спалахнула й відразу ж замиготіла. І від цього мерехтіння дійсно заболіло серце. Я перевів питальний погляд на голову адміністрації. Вся його сьогоднішня пихатість умить зникла.

— А я думав, що ти вирішив цю проблему? — я кивнув головою на лампу.

— Я вирішив... Це щось інше! Напевно, контакти...

— Ану увімкни світло в кабінеті! — наказав я йому холодно.

Коля Львович підвівся, потягся рукою до стіни. Клацнув вимикач, і під стелею затремтіла дешева електрика.

— Ти що, взявся довести мене до інфаркту? — Я повільно підвівся з-за столу. — Так, швидко до Казимира, і щоб через півгодини все було в нормі, інакше я на п’ять хвилин скасую Конституцію і демократію, щоб навести у цьому безладі лад силою!

Від Колі Львовича на дивані майора Мельниченка залишилася лише вм’ятина. В мене дійсно боліло серце. Я дивився на ксерокопію фотографії, дивився на це бідне й не таке вже й здорове на вигляд серце, сфотографоване, мабуть, на згадку перед тим, як груди закриють і зашиють наглухо.

Викликав помічника. Попросив розшукати мені хірурга, який робив операцію з пересадки серця. Розшукати і привести.

Після цього приліг на диван майора Мельниченка та задрімав.

112

Київ. Червень 1987 року.

Сесія ще гуде в голові. Гуде по-справжньому. Бо до сесії я стільки не пив. А зараз і днюю, і ночую в гуртожитку. Відзначаємо «четвірки» і «п’ятірки». Я навіть вже не розумію, кому це вдається

1 ... 67 68 69 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання любов президента», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Остання любов президента"