Читати книгу - "Казки про богатирів та лицарів"

— Здоров!

— Возьми і мене з собою.

— А який же ти майстер?

— Я, — говорить, — музика!

— Ну, добре, іди: мені музики треба!

Йдуть уже вдвох. Йдуть та й йдуть. Іде інший чоловік:

— Здорові, люди!

— Доброго здоров’я!

— Куди вас Бог несе?

— Підем до Червоного Короля дочки сватать.

— Возьміть і мене з собою!

— Що же ти за майстер?

— Я — Хилька, як ступну — то й милька (миля), як напружусь, то і дві, і три заразом.

— Ну, добре, ходімо: нам такого й треба!

Йдуть уже втрох. Зустрічає їх третій чоловік:

— Куди вас, люди добрі, Бог несе?

— Підемо до Червоного Короля дочку сватать!

— Піду і я з вами!

— Який же ти майстер?

— Я той, що далеко бачу!

— Йди, нам і такого треба!

Йдуть вони — йде четвертий чоловік:

— Куди ви?

Вони йому розказали.

— Візьміть і мене з собою!

— Який же ти чоловік?

— Я як дихну, то снігом мете!

Йдуть вони далі, йде п’ятий чоловік:

— Здорові, люде!

— Доброго здоров’я, чоловіче добрий!

— Куди вас Бог несе? Візьміть і мене з собою!

— Що ж ти за чоловік?

— Я чоловік-ряднинка, хоч які вогні, то не боюсь, ряднинкою накриюсь і будемо сидіти.

Взяли вони і того чоловіка і пішли дальше. А дорогою зустріли того чоловіка, що їсть, їсть і ніколи не наїсться. Взяли вони його і пішли далі.

Аж йде той чоловік, що раз у раз п’є і ніколи не нап’ється.

— Ходімо, — кажуть, — з нами, нам і такого чоловіка треба!

Пішли вони — аж йде стрілець:

— Здорові були, люди добрі!

— Доброго здоров’я!

— Куди вас Бог несе? Візьміть, люди добрі, і мене з собою.

— Що ж ти за чоловік?

— Я той, що з коромисла стріляю, хоч за п’ять миль, то влучу.

Взяли вони і того й пішли далі. Йдуть, та й йдуть, коли дивляться — аж над дорогою стоїть чоловік Вернигора і пересовує гору то сюди, то туди.

Вони підійшли до нього та й кажуть:

— Здоров, дядьку!

А він оглянувся та й каже:

— Куди вас Бог несе?

— До Червоного Короля дочки сватать.

— Піду і я з вами!

— Ходімо, нам такого, як ти, треба!

Йдуть. Коли бачать — Вирнидуб з дубами грається: то на сей бік поставить, то на той бік.

— Здоров, — кажуть, — брате!

— Помагай, — каже, — трохи дуб не вбив. Куди ви йдете?

— Підемо до Червоного Короля дочку сватати!

— Піду і я з вами!

Йдуть вони. Коли бачать — Вернивода з водою грається, на той бік вусом поверне — там сухо робиться, то на той — там також сухо робиться.

— Ой! Таких ледачих синів, як ви, що нишком помагай — кажуть, трохи водою не залив. Куди вас Бог несе?

— Підемо до Червоного Короля дочку сватать.

— Піду і я з вами.

– Іди!

Приходять вони до короля.

— Здорові були, ваша королівська величність!

— Здрастуйте! Куди йдете?

— Йдемо до Червоного Короля дочку сватать.

— Добре, — каже, — я таким людям рад! Зробите мені одно дільце, переночуєте у моїй лазні, а я за вас дочку оддам.

Завів він їх у лазню, обложив ту лазню соломою і запалив. Лазня запалилась — вони в крик.

— Ряднинко! Де ти?

— Ось, ось я!

— Накривай скоріше!

— Зараз, зараз.

Взяв він ряднинку та й накрив: кругом їх горить, головешки падають, а вони всередині сидять і пісні співають. Ранком — кажуть:

— А де той, що сніжок видихає?

Пішов він наперед і стежка снігу за ним вогонь заливає.

Прийшли вони до короля.

— Давай, — кажуть, — дочку!

— Добре, люди добрі! Ще одне дільце зробите, та й оддам. Переночуєте з моїм левом, то вже я за вас дочку оддам.

Приходять вони додому, а там уже лев лежить. От вони сіли, музика вийняв скрипку і — брень! дрень! — а лев тільки поглядає. Як заграв він гарної пісні, лев і каже:

— Як би ти мене, братику, вивчив?

— Чому, можна! Тільки треба тобі шерсть обрізати і нігті.

— То ти і острижи мені!

Взяв шнурок, зв’язав ніжки, взяв ножа, обрізав шерсть і нігті і дав йому в лапи смичок та своєю рукою як урізав пісню, то аж волосся дибом стає.

— Будеш, — каже, — грати добре, ще й краще од мене!

— Дай же, — каже, — брате, я відпочину трохи — уморився!

На другий день король посилає слуг.

– Ідіть, — каже, — виметіть там кості людей, що лев поїв!

Коли приходять, а вони сидять і лев лежить обстрижений, голий. Тепер йдуть вони до короля.

— Давай же, — кажуть, — дочку!

— Почекайте, люди добрі, зроблю обід, як поїсте все, то тоді дочку оддам!

Влаштував він їм обід: зарізав сто яловиць, зарізав сто каплунів, зарізав сто баранів, заколов сто кабанів, виставив сто бочок горілки.

— Де той, которий їсть дуже?

— Ось я, брате!

— Сідай!

— Де той, котрий п’є дуже?

— Ось я, брате!

— Сідай і ти!

Гості посідали, а слуги ношами носять, — той їсть, а той п’є, той їсть, а той п’є, до такого доносилися, що вже не стало чого їсти й пити.

— Давай, — кричать королеві, — їсти, а ні — давай дочку!

— Підождіть, — каже король, люди добрі, — ще зробіть мені одно дільце, то вже й оддам: ще переночуйте у моїй залізній лазні, то вже й оддам дочку.

Позамикали їх у ту лазню і почали під помостом паровики гріти — розжарили її так, як огонь — не можуть уже вони ніяк видержати.

— А де ти, брате, той, що сніг видихаєш?

— Ось я, брате!

— Рятуй, бо пропадемо!

Той як дмухне — на два вершка морозу стало на стінах.

Уранці посилає король слуг своїх у лазню.

— Йдіть, — каже, — виметіть кості їхні із лазні!

Приходять, відкривають, а тії і кажуть посланцям:

— А бодай вам грець із вашою лазнею, ось трохи не померзли.

Приходять до короля.

— Давай, королю, дочку!

— Зараз, люди добрі, ще одно дільце зробите, та вже й оддам тоді, коли якийсь із вас піде принесе з моєю дочкою води. До криниці три милі, як моя дочка швидше прийде — так не возьмете, а як разом прийдете — так вже й оддам.

— Ступай, Хилька, з королівною по воду!

Пішов Хилька. Набрали води, пройшли половину дороги, чи, може, ще й не пройшли половини, сіли під могилкою спочивать. Вона йому і говорить:

— Ану лиш, чоловіче, дай мені голову, я подивлюся: може, в тобі нужа є?

Поклав він голову, вона стала його ласкати і впустила йому сну в голову, а сама взяла