Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

Та водночас виникали і фактори, що заважали продуктивній праці. Конфлікти між «лівими» і правими, що колись мали принципову основу, з часом переростали у міжособистісні. При цьому Г. П'ятаков повинен був, передусім, турбуватися про налагодження чіткої роботи уряду, підтримувати ділову, творчу атмосферу в ньому. Він же, навпаки, допускав нетерпимість у міжособових стосунках, надмірний адміністративний тиск щодо осіб, які мали іншу точку зору. Це й призвело до прикрої склоки, до кризи у керівництві республіки, її кульмінацією стало те, що 16 січня 1919 р. Г. П'ятаков був увільнений від обов'язків голови робітничо-селянського уряду України (4 голоси – за таке рішення, 1 – проти, 1 утримався), а на його місце обраний Ф. Сергеев (Артем) (за – З, проти – 1, утрималось – 2). Зважаючи на таку складну обстановку, В. Ленін, до якого й раніше зверталися керівні діячі України з проханням направити в республіку X. Раковського, відрядив останнього в Україну. Вождь партії зажадав також від керівників республіки відновлення єдності в лавах КП(б)У 24 січня X. Раковський був одностайно обраний головою уряду, а Г. П'ятаков залишився наркомом радянської пропаганди і заступником відділу агітації і пропаганди ЦВК Рад України.

Невдовзі – новий злет. На III з'їзді КП(б)У Г. П'ятаков був обраний до президії з'їзду, брав активну участь у обговоренні всіх питань порядку денного, як завжди, надавав своїми виступами особливої гостроти дискусії між правими і «лівими», що спалахнула з новою силою. Іноді здавалося, що боротьба йде між урядом України, в якому «ліві» мали більшість, і ЦК КП(б)У, обраним II з'їздом переважно з числа правих. У полемічному запалі Г. П'ятаков часом припускався явно необгрунтованих оцінок і тверджень. Так, критикуючи політичну лінію ЦК КП(б)У, у діяльності якого поряд з сильними, позитивними сторонами були й явно слабкі, навіть негативні моменти, Георгій Леонідович огульно заявив: «Центральний комітет нашої партії (КП(б)У. – В. С.) вів лінію, якщо можна так висловитись, при відсутності всякої політичної лінії». Не втримавшись і на цій позиції, він далі навіть прагнув довести, ніби ЦК КП(б)У перешкоджав перемозі робітничо-селянської революції в Україні.

Така поведінка не сприяла виробленню зваженого, обґрунтованого підходу до розв'язання нагальних проблем партійної політики, викликала нерідко відповідну реакцію такого ж емоційного змісту. Разом з тим деякі делегати досить переконливо викрили сепаратистські, самостійницькі тенденції в поглядах Г. П'ятакова, звертаючи увагу на його небажання рахуватись з позицією ЦК РКП(б). «Ви лаєте в нашій особі роботу і політику всієї партії, – говорив, звертаючись до Георгія Леонідовича, Ф. Сергеев (Артем). – Так і кажіть: «Ми – українські сепаратисти, ми бажаємо тут на Україні грати свою світову політику». Пробачте, цієї політики ви грати не будете. Буде єдина Комуністична партія, і тільки вона вестиме політику». Це була не приватна думка. Такої лінії дотримувалися ЦК РКП(б) і більшість республіканської партійної організації. Однак III з'їзд КП(б) все ж обрав Г. П'ятакова до складу ЦК КП(б)У, а організаційний пленум, що відбувся 6 березня 1919 р., доручив йому пости члена Політбюро (всього 5 чоловік), Оргбюро (3 чоловіка) і секретаря ЦК КП(б)У На цій посаді він працював до травня 1919 р., до поїздки на денікінський фронт. 30 травня Політбюро ЦК КП(б)У вирішило покласти обов'язки секретаря ЦК Компартії України на С. Косіора. 19 червня 1919 р. було розглянуте питання про мобілізацію партійних сил на боротьбу з денікінщиною. На доповідь Г. П'ятакова і А. Бубнова про їх поїздки на Південний фронт було ухвалено відрядити ряд керівних партійних працівників до Реввійськрад армій, зокрема Георгія Леонідовича – до Реввійськради 13-ї армії. Через кілька днів йому підшукали заміну в Оргбюро ЦК і на посаді заступника завідувача відділу агітації і пропаганди ЦБК Рад України, залишивши наркомом радянської пропаганди. Дослідникам, очевидно, належить ще докладно вивчити, який конкретний внесок зробив Г. П'ятаков у військові перемоги Червоної армії, як вплинуло на його особистість і характер перебування на фронтах громадянської війни, якою мірою вони позначились на тих методах діяльності, що їм у майбутньому надавав перевагу Георгій Леонідович.

На посту члена Реввійськради 13-ї армії Південного фронту, а згодом комісара 42-ї дивізії, Г. П'ятаков разом з червоноармійцями зазнав біль поразок і відступів першого етапу боротьби з денікінцями. Навіть перебуваючи на фронті, Г. П'ятаков не уявляв себе поза діяльністю ЦК КП(б)У, РНК України, вів активне листування з іншими керівними працівниками республіканської партійної організації, з ЦК РКП(б). У переможному наступі Червоної армії проти армії Денікіна Георгію Леонідовичу взяти участь не довелось. На короткий час у жовтні 1919 р. він був призначений комісаром Академії Генерального штабу, а потім заступником голови Ради 1-ї Уральської революційної армії праці, що дислокувалася в Катеринбурзі. Головою Ради цієї армії був нарком у військових справах, голова Реввійськради республіки Л. Троцький. Тогочасні і пізніші спілкування з ним, очевидно, не могли залишитись безслідними для Г. Л. П'ятакова, який, як відомо, і сам був схильним до лівацьких настроїв і вчинків. Тому він охоче запозичував із арсеналу Л. Троцького не лише світоглядні ідеї, але й методи підходу до розв'язуваних проблем.

Факти свідчать, що навіть у той час, коли зникли будь-які причини для фракційних настроїв, Г. П'ятаков чомусь не міг заспокоїтись, неодноразово апелював до ЦК РКП(б), намагаючись виправдати свою минулу діяльність, а водночас поставити під сумнів вірність політики, здійснюваної в Україні згідно з принциповими рішенями, ухваленими ЦК партії у кінці 1919 p., зокрема резолюції VIII конференції РКП(б) «Про Радянську владу на Україні». 6 (7) лютого 1920 р. Г. П'ятаков і А. Бубнов направили в Центральний Комітет РКП(б) заяву із твердженнями про «помилковість ухваленої ним (ЦК РКП(б). – В. С.) лінії поведінки щодо України».

Під час війни з білопанською Польщею Г. П'ятаков знову на фронті. Він був членом Реввійськради 16-ї армії Західного фронту (2 червня – 16 жовтня 1920 р.), а в момент розгрому Врангеля як член Реввійськради 6-ї армії брав участь у бойових діях у Північній Таврії, у форсуванні Сивашу, оволодінні Перекопським перешийком, очищенні Криму від білогвардійців. Історикам належить на документальній основі з'ясувати роль Г. П'ятакова у трагічних подіях в Криму у завершальні дні громадянської війни. Є непідтверджені документальні відомості, згідно з якими, коли Крим повністю став радянським, наділена особливими повноваженнями «п'ятаковська трійка» оголосила, що всі білогвардійські офіцери повинні обов'язково пройти реєстрацію (ті, хто відмовиться, вважатимуться поза законом) і потім самі мають визначити подальшу долю: виїхати або ж працювати у згоді з Радянською владою. «Мені рідко доводилось спостерігати таке почуття загального полегшення,