Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

як після цієї заяви, – згадував письменник В. Вересаев, – молоде біле офіцерство, яке складалося переважно із студентства, аж ніяк не чорносотенне, логікою речей загнане в боротьбу з більшовиками, за якими вони не зуміли розглядіти найширших трудових мас, давно вже вважало свою роль обтяжливою і з відчаєм відчувало, що пішло обманною дорогою, і що виходу на іншу дорогу йому немає, і ось раптом цей вихід відкривався, вихід до чесної роботи у рідній країні». Проте тих, хто повірив представникам Радянської влади і з'явився на реєстрацію (їх було немало – тисячі людей), віроломно заарештовували і розстрілювали. За свідченням В. Вересаева, Ф. Дзержинський охарактеризував ці дії як «величезну помилку», сказавши, що ніхто не міг сподіватися, що надані «трійці» повноваження будуть використані таким чином.

Сумніви щодо причетності Г. П'ятакова до кривавих розправ пов'язані не в останню чергу і з тим, що він пробув у Криму буквально кілька коротких днів, що передували трагічним подіям. Як відомо, головними містами Криму Червона армія опановувала 13—16 листопада. А вже 17 листопада Г. П'ятаков був у Харкові, обирався до президії V конференції КП(б)Х брав активну участь у її роботі. Конференція обрала Георгія Леонідовича до складу Центрального Комітету. На Пленумі ЦК, що відбувся 23 листопада 1920 p., кандидатура Г. П'ятакова була висунута на пост секретаря ЦК КП(б)У, проте секретарями були обрані за результатами голосування В. Молотов і Д. Лебідь.

25 листопада 1920 р. Г. П'ятакова призначають головою Центрального правління кам'яновугільної промисловості Донецького басейну (ЦПКП). На той час Донбас був однією з найвідповідальніших, ключових ланок економіки країни, від стану справ у якій, за ленінськими оцінками, залежала доля соціалістичного будівництва. За відбудовою вугільних шахт, металургійних заводів уважно спостерігала вся країна, величезний інтерес до неї проявляли ЦК РКП(б), РНК. Центральне правління кам'яновугільної промисловості всю свою діяльність організувало під лозунгом «диктатури вугілля», йдучи, за словами Г. П'ятакова, «шляхом інтенсифікації праці, збільшення напруженості роботи». І першим, кому Георгій Леонідович висував найсуворіші вимоги, був він сам, віддаючи справі всі сили, працюючи без сну і відпочинку, нерідко буквально на грані людських можливостей. З такою ж суворою міркою він підходив до будь-кого у всій системі ЦПКП – від правління до бригади. Варто додати, що його вимогливість іноді межувала з жорстокістю, скрізь запроваджувались норми суворої, запозиченої з армійського життя, дисципліни. Відчуваючи гостру потребу в кадрах, Георгій Леонідович виступив ініціатором застосування на всіх виробничих процесах бійців Української трудової армії. Не дивно, якщо зважити на це, чому в профспілковій дискусії кінця 1920—початку 1921 р. Г. Л. П'ятаков підтримував троцькістську платформу.

Зусилля голови ЦПКП по відродженню Донбасу разом з іншими факторами привели до помітних зрушень, згодом і до позитивного перелому у вугільній промисловості. Це з радістю відзначав В. Ленін. Дуже високо оцінював організаторські здібності Георгія Леонідовича Г. Орджонікідзе. Після відвідання у грудні 1921 р. Донбасу він підкреслив, що очолюване Г. П'ятаковим Центральне правління кам'яновугільної промисловості «являє собою виняток серед наших радянських і господарських органів, виділяючись своєю дисципліною, порядком, точним і швидким виконанням своїх обов'язків. Керівна група працівників ЦПКП підібрана дуже вдало. Робота, проведена ЦПКП, – колосальна».

Перші успіхи у відродженні промисловості Донбасу давали підставу В. Леніну говорити про керівників вугільної промисловості у політичному звіті ЦК РКП(б) XI з'їздові партії в березні 1922 р.: «…на чолі ЦПКП… стояли люди дійсно освічені і з величезними здібностями, і навіть не помилюся, коли скажу – талановиті люди…».

Але діяльність Г. П'ятакова у Донбасі характеризується також відсутністю гнучкості в роботі з людьми, невмінням уникати дрібних сутичок. Його військові «натискні» методи роботи викликали невдоволення керівних господарських кадрів і робітників. Правління кам'яновугільної промисловості з дозволу, а почасти і з ініціативи Г. П'ятакова подавляло ініціативу місцевих партійних і профспілкових органів, зокрема створеної тоді губернської економічної наради, у господарському будівництві. Г. Орджонікідзе у згадуваному листі писав: «ЦПКП і його керівна група, проводячи «диктатуру вугілля», виносячи на своїх плечах важку і відповідальну роботу по відбудові крупної кам'яновугільної промисловості, природно, зайняла економічно домінуюче становище в губернії і прагнула до цього ж в області політичній».

Потрібну країні «диктатуру вугілля» Г. П'ятаков проводив твердо і – грубо, не рахуючись з інтересами інших галузей. Він цього і не приховував, коли писав у статті «Поранений гігант», що «перед нами поставлене завдання, і це завдання ми будемо виконувати, наступаючи, можливо, декому на ноги. Цього вимагає Республіка, цього вимагає робітничий клас, цього вимагає наша партія, а мандаринські етикети – набік!» На цій основі в керівництві Донбасу виник і розростався конфлікт між Г. П'ятаковим і головою Донецького губвиконкому та губекономради М. Рухимовичем. «Товариш П'ятаков зі своїми п'ятаковцями, – говорив М. Рухимович, – почав поводитися як завойовник серед папуасів, де все і вся повинно незаперечно підкорятися…»

Предметом конфлікту було широке коло питань – від постачання продуктів харчування для робітників і розподілу цих продуктів між різними відомствами до діяльності комісії по використанню дрібних копалень, яка підлягала губеконом-нараді, та перспектив розвитку у Донбасі, крім вуглевидобутку, також металургійної і хімічної промисловості. Значної гостроти конфлікту додавали політичні мотиви. Г. Орджонікідзе, визначаючи причини незгод між Г. Л. П'ятаковим і М. Рухимовичем, в листі до В.Леніна на початку січня 1922 р. писав: «Наші українські товариші, переконавшись, що Пятаков зібрав навколо себе всіх троцькістів і поставив перед собою завдання оволодіння Донецькою організацією (КП(б)У. – В. С), повели проти П'ятакова жорстоку боротьбу, вирішивши вибити П'ятакова з Донбасу». Але у ототожненні п'ятаковців з троцькістами, у прагненні до створення троцькістської фракції Серго Орджонікідзе сумнівався, слушно зауважуючи: «Троцький не мовчав би так, якби в його руках був Донбас».

Конфлікт у Донбасі, який обмежувався колом відповідальних партійних працівників, досяг апогею на VI конференції КП(б)У в грудні 1921 р. Більшість донецької делегації ультимативно зажадала усунення Г. П'ятакова. Центральний Комітет КП(б)У, не вбачаючи іншого виходу, був змушений зважитись на такий крок, хоча це суперечило точці зору ЦК РКП(б).

В. Ленін, який уважно слідкував за ходом відбудови Донбасу, за діяльністю Г. П'ятакова, з огляду на його здібності і чесні наміри, виступав за залишення Георгія Леонідовича на роботі в Донбасі, за залагодження конфлікту, який заважав роботі. «Дуже небезпечні ці незгоди і чвари в Донбасі, нашій фортеці», – писав Володимир Ілліч керівникам України.

Незгоди серед керівників Донбасу кілька разів обговорювалися на засіданнях Політбюро ЦК РКП(б). Однак заходи до забезпечення нормальних взаємин і ділової роботи не дали результату. 28 грудня 1921 р. Пленум ЦК РКП(б) підтвердив постанову ЦК КП(б)У про зняття Г. П'ятакова з поста голови