Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

Суть донбасівського конфлікту В. Ленін визначав як склоку. «Очевидно, там була інтрига і всяка каша…» – говорив він на XI з'їзді партії і виводив важливий політичний урок для партії в оволодінні складною справою управління саме на прикладі Г. П'ятакова: «…вся заковика не в політичній владі, а в тому, щоб уміти управляти, уміти правильно розставляти людей, уміти уникати дрібних сутичок, так щоб державна господарська робота не припинялась. Цього у нас немає – ось у чому помилка».

Оцінюючи здібності Георгія Леонідовича, В. Ленін відзначав його. серйозну ваду: невміння поєднати адміністрування з політикою, однією лапідарною фразою охарактеризував діяльність Г. П'ятакова на чолі вугільної промисловості Донбасу: як один талановитий комуніст «переадміністрував».

Таке ставлення ґрунтувалося на високій оцінці економічних знань і організаторських задатків Г. П'ятакова. При цьому враховувались і його теоретичні хитання в минулому, і абсолютизація «військово-комуністичних» методів господарювання («лобова атака і розгорнутий наступ»), і схильність ігнорувати об'єктивні умови революційного руху. Не приховував Г. П'ятаков і своєї недовіри новій економічній політиці, яка, на його думку, межувала зі зрадою «істинно більшовицького духу Жовтня».

В березні 1922 р. В. Ленін підтримав пропозицію про призначення Г. П'ятакова заступником голови Держплану РСФРР Г. Кржижановського. «Новий заступник голови Держплану, П'ятаков, – писав Ленін, – …допоможе Держпланові позбутися свого недоліку…» («перевантаженість від занадто дрібної, злободенної “вермішелі”»).

В кінці 1922 р. у відомому «Листі до з'їзду» (політичному заповіті) В. Ленін характеризував Г. П'ятакова як людину «безсумнівно видатної волі і видатних здібностей, але він надто захоплюється адміністраторством і адміністраторською стороною справи, щоб на нього можна було покластись у серйозному політичному питанні». Водночас більшовицький вождь зробив застереження, що таке зауваження він формулював лише для тогочасного моменту, припускаючи, що згодом Г. П'ятаков знайде можливість поповнити свої знання і змінити свої однобічності.

В подальшому він протягом багатьох років перебував на господарській, радянській, дипломатичній роботі: голова Головтопу ВРНГ, заступник голови ВРНГ, одночасно голова Головного концесійного комітету, торговий представник СРСР у Франції, голова правління Держбанку, заступник наркома важкої промисловості СРСР. На X і XI з'їздах обирався кандидатом, а на XII, XIII, XIV, XVI з'їздах партії обирався членом ЦК. У 1927 р. як учасник троцькістської опозиції був виключений з лав ВКП(б), але невдовзі відновлений. У 1936 р. був виключений з партії, заарештований і у 1937 р. на основі безпідставного звинувачення в антирадянській діяльності розстріляний.

13 червня 1988 р. пленум Верховного Суду СРСР посмертно реабілітував Георгія Леонідовича П'ятакова за відсутністю у його діях складу злочину.

Він був, безперечно, надзвичайно талановитою людиною. Чи не найкраще це розумів В. Ленін. Скільки разів Володимиру Іллічу доводилось вступати в найгостріші теоретичні дискусії з молодим марксистом, який майже завжди мав свою, хай не бездоганну, та все ж власну точку зору. І коли він помилявся, то для спростування його позиції треба було докласти чимало зусиль, досконало володіти науковою методологією, тобто для цього потрібен був неабиякий розум. Чи не тому на схилі життя В. Ленін виділив з молодих членів ЦК М. Бухаріна і Г. П'ятакова як «найвидатніші сили (з наймолодших сил)», охарактеризував Георгія Леонідовича як людину «безсумнівно видатної волі і видатних здібностей».

В долі Г. П'ятакова карколомно переплелися стрімкі злети і досить-таки дошкульні падіння. За серйозними теоретичними поразками він відразу ж одержував високі партійні і державні призначення, а вияви найвищого довір'я раптом змінювалися на, здавалося, неповоротну втрату авторитету серед товаришів, однодумців, у масах. Чи не тому навіть за більш-менш сприятливих ситуацій історики, публіцисти, літератори не наважувалися відтворити такий непростий життєвий шлях, розібратися у неоднозначній творчій спадщині Георгія Леонідовича. Так і під час істотних зрушень в історичній науці, її перебудови, коли на сторінки монографій, журналів, газет повертаються тисячі імен активних учасників давно минулих подій, черга до Г. П'ятакова все ж практично не доходить. Мабуть, позначається і те, що не таланило цій особистості і в іншому відношенні: до зображення його образу до останнього часу підходили одномірно, однобоко – хоч у різні періоди і з полярних позицій: у роки культу особи він згадувався лише як «запеклий троцькіст», «ворог народу», а в періоди «відлиг» його намагались охарактеризувати як винятково «позитивного героя» – послідовного ленінця, коли навіть явно хибні кроки кваліфікувалися за допомогою різних маніпуляцій виявами ленінської тактики, а ті ж сторони, епізоди життя, які ніяк не можна було виправдати, просто замовчувались.

Це дає підстави стверджувати, що об'єктивний, всебічний розгляд особистості Г. П'ятакова, дійсно наукова, зважено-аргументована оцінка його ролі в революції, у соціалістичних перетвореннях ще попереду.

Праці Г. Л. П'ятакова

Пятаков Георгий Леонидович (автобиография) // Деятели СССР и революционного движения России. Энциклопедический словарь. – Гранат. – М., 1989.

Пятаков Леонид Леонидович // Там же.

Література про Г. Л. П'ятакова

Бош Е. Б. Год борьбы. 2-е изд. С прилож. биогр. писем автора. – К., 1990.

Варгатюк П. Л., Курас И. Ф., Солдатенко В. Ф. В. И. Ленин и большевистские организации Украины в Октябрьской революции. – К., 1980.

Варгатюк П. Л., Солдатенко В. Ф., Шморгун П. Н. В огне трех революций. Из истории борьбы большевиков Украины за осуществление ленинской стратегии и тактики в трех российских революциях. – К., 1986.

Великая Октябрьская социалистическая революция и победа Советской власти на Украине. Хроника важнейших историко-партийных и революционных событий. – В 2-х ч. – Ч. I – П. – К., 1977, 1982.

Второй съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины. 17—22 октября 1918 года. Протоколы. – К., 1991.

Государственная власть СССР. Высшие органы управления и их руководители. 1913—1991. Историко-биографический справочник. – М., 1999.

К вопросу о роли «правых» и «левых» в создании КП(б)У // Коммунист Украины. – 2001. – № 4.

Колодежный В. Пятаков Георгий (Юрий) Леонидович // Политические партии России. Конец XIX – первая треть XX века. Энциклопедия. – М., 1996.

Мельниченко В. Ю. Бойовий загін єдиної ленінської партії. – К., 1978.

Первый съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины. 5—12 июля 1918 года. Протоколы. – К., 1988.

П'ятаков Георгій Леонідович // Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник. – К., 1987.

П'ятаков Георгій Леонідович // Комуністична партія України: з'їзди і конференції. – К., 1991.

Сапун М. М., Солдатенко В. Ф. Секретар першого ЦК КП(б)У // Про минуле заради майбутнього. – 1989.

Сапун М. М. Завжди в опозиції. Політичні погляди Г. Л. П'ятакова // Маршрутами історії. – К., 1990.

Солдатенко В. Ф. Г. Л. П'ятаков: епізоди життя і діяльності на Україні // Український історичний журнал. – 1989. – № 4.

Солдатенко В. На повороті історії