Читати книгу - "Діти капітана Гранта"

– Так і є, – поквапився відповісти Айртон.

– У такому разі, на судні ми залишимо якомога більше людей, щоб якісно відремонтувати корабель. Дуже важливо, щоб яхта прибула в чітко встановлений термін. Тому й не скорочуватимемо команду.

Айртон зрозумів хід думок лорда Гленарвана, тож більше не наполягав.

З настанням сутінків ірландці розпрощались із шотландцями. Айртон разом із сім’єю Падді О’Мура повернувся на ферму. Коні і фургон з волами мали бути готовими до наступного дня. Від’їзд призначили на восьму ранку.

Гелена Гленарван із Мері Грант збиралися в дорогу.

Збирались недовго і не вельми ретельно, на відміну від Жака Паганеля. Учений добру частину ночі прововтузився зі своєю підзорною трубою: витирав її, розкручував, знову скручував, а тому вранці, коли всі вже були на ногах, він усе ще спав. Майор збудив його своїм гучним голосом.

Джон Манглс відправив багаж на ферму. Шлюпка вже чекала на мандрівників, тож вони не забарилися в ній розміститися. Молодий капітан віддав останні накази Томові Остіну. Він особливо наголосив на тому, що Остін має чекати на накази Гленарвана в Мельбурні і точно їх виконати, хоч би якими дивними вони не видавались.

Бувалий у бувальцях моряк запевнив Джона Манглса, що той може покластися на нього. Від імені всієї команди він побажав Гленарванові успішної експедиції.

Шлюпка відчалила від трапа під гучне «ура» команди. За десять хвилин вона досягла берега, а ще за чверть години мандрівники вже були на ірландській фермі.

Усе було готове до від’їзду. Леді Гелена із захватом сприйняла своє нове помешкання. Особливо їй був до вподоби величезний фургон із старовинними колесами. Шість попарно впряжених волів, на її думку, надавали фургону патріархального вигляду. Айртон тримав у руках палицю з гострим вістрям і чекав на накази нового хазяїна.

– Хай йому чорт! – вигукнув Паганель. – Який чудовий віз! Жодна поштова карета в світі з ним не зрівняється. Справжнісіньке життя мандрівних артистів! Будинок на колесах – це ж романтика! Коли хочеш, тоді й зупиняйся, – що може бути ліпше? Колись сармати це розуміли і не вели інакшого способу життя.

– Месьє Паганелю, – звернулась до вченого леді Гелена, – сподіваюсь, що ви навідаєтеся до мого салону?

– О, звісно! Це честь для мене. Назвіть лишень прийомний день.

– Для друзів я вдома щодня, – відповіла Гелена сміючись, – а ви…

– …найвірніший з-поміж усіх, мадам, – галантно відповів Паганель.

Обмін люб’язностями урвався з появою семи осідланих коней. Їх привів один із синів Падді О’Мура. Лорд Гленарван заплатив фермерові за все придбане в нього і палко подякував. Для чесного колоніста подяки важили не менше за золоті гінеї.

Подали сигнал до від’їзду. Леді Гелена та міс Мері зайняли свої місця, Айртон умостився на передку, а містер Олбінет – у відділі з провізією.

Гленарван, майор, Паганель, Роберт, Джон Манглс, Мюльреді й Вільсон озброїлись карабінами і револьверами та осідлали коней.

– Бережи вас Господь, – гукнули Падді О’Мур із сімейством.

Айртон кольнув довгою загостреною палицею волів, видав особливий крик, фургон зрушив з місця із характерним скрипом дерева. Незабаром ферма славного ірландця зникла за обрієм.

Розділ IX. Провінція Вікторія

Було 23 грудня 1864 року. Такий грудень, похмурий і сирий у Північній півкулі, на Австралійському материку мав би називатися червнем. Астрономічне літо настало тут два дні тому – 21-го сонце досягло тропіка Козерога, і його перебування над горизонтом щодня скорочувалося на кілька хвилин. Отже, нова Гленарванова подорож мала здійснитися у найспекотнішу пору року, під майже тропічними променями сонця.

Англійські володіння в цій частині Тихого океану мають назву Австралазія, до якої входять Нова Голландія, Тасманія, Нова Зеландія і ряд сусідніх островів. Австралійський материк розділений на декілька великих колоній-провінцій, що різняться як за величиною територій, так і за природними багатствами. Якщо подивитись на сучасні мапи Австралії, то одразу впадає в око прямолінійність кордонів австралійських провінцій. Англійці провели їх прямо, незважаючи на гірські схили, течії річок чи кліматичні особливості. Ці колонії-провінції радше нагадують укладені прямокутники мозаїки, наче складав їх не географ, а геометр. Лише береги з їхніми різноманітними вигинами, фіордами, бухтами, мисами й затоками опираються цій прямолінійності своєю чарівною неправильністю.

Над схожістю із шахівницею завжди справедливо насміхався Жак Паганель.

– Якби Австралія була французькою колонією, то французькі географи не виявили б такої пристрасті до косинця, – казав він.

Величезний острів поділений на шість колоній-провінцій: Новий Південний Уельс – столиця Сідней; Квінсленд – столиця Брісбен; Вікторія – столиця Мельбурн; Південна Австралія – столиця Аделаїда; Західна Австралія – столиця Перт; Північна Австралія, яка досі не має столиці. Колоністами заселене лише узбережжя, і вже за двісті миль від нього більш-менш великі міста трапляються лише зрідка. Центральна частини материка, яка за площею дорівнює двом третинам Європи, майже не досліджена.

На щастя, тридцять сьома паралель не зачіпає ці неозорі пустелі, що забрали життя не одного видатного дослідника. Гленарван не зміг би їх подолати. Їм належало пройти лише південну частину Австралії, яка дробилася на вузьку смугу провінції Аделаїда, перетнути по всій ширині провінцію Вікторія і нарешті подолати вершину перекинутого трикутника, Новий Південний Уельс.

Від мису Бернуллі до кордонів Вікторії приблизно 62 милі. Цю відстань можна було без особливих проблем подолати за два дні, тож наступного вечора Айртон розраховував ночувати вже в Есплі, найзахіднішому місті провінції Вікторія.

Зазвичай на початку будь-якої подорожі вершники і коні трохи квапляться. Якщо до перших не може бути якихось претензій, то других доводилося стримувати. Як уже випав тривалий шлях, то варто поберегти коней, а тому вирішили щодня долати не більше 25—30 миль. До того ж доводилося коней підлаштовувати під неквапливу ходу волів.

Віз із пасажирами та провіантом був ядром експедиції, її рухомою фортецею. Вершники могли брати трохи вбік, але не повинні були віддалятися від воза. Для них не було встановлено певного порядку їзди, тож кожен у визначених межах міг діяти на свій розсуд. Мисливці могли об’їжджати рівнини у пошуках дичини, галантні кавалери – вести бесіди із мешканками воза, філософи – розумувати один з одним. Паганель, у якому чудово поєднувалися всі ці якості, мав усюди поспівати.

Переїзд через провінцію Аделаїда виявився не вельми цікавим. Ряд невисоких запорошених пагорбів чергувався із голими рівнинами, що звуться в цій місцині бушами. Поміж стовпами телеграфної лінії, яка нещодавно з’єднала Аделаїду з узбережжям океану, сумирно паслися вівці зі свинячими рилами – порода овець, що водиться лише в Новій Голландії.