Читати книгу - "Том 3"

Закінчуючи твір символічною картиною, де робітники підіймаються крутою горою все вище і вище, позначаючи кожний щабель червоними прапорцями, авторка вкладав в уста Будівничого символічні ълова про те, що «осіння казка... скінчиться справжньою весною!», що «й зимі на світі є кінець». Такий оптимістичний заключний акорд вказує на глибоку віру Лесі Українки в перемог^ робітничого класу в складній і тривалій боротьбі з царизмом.

У попередніх виданнях творів Лесі Українки упорядники по-різному підходили до укладання основного тексту «Осінньої казки» за чорновим автографом. Так, у виданнях «Книгоспілки» (Леся Українка. Твори. Т. VI. К., 1929) та ДВХЛ (Леся Українка. Твори в п’яти томах. Т. II. К., 1951) відновлено і введено в основний текст майже всі закреслені поетесою місця. Такий принцип не виправдав себе, оскільки порушував стрункість викладу та логічну послідовність в окремих місцях. Упорядники пізніших видань творів Лесі Українки — «Радянський письменник» (Леся Українка. Поезії. Т. II. К., 1962) та ДВХЛ (Леся Українка. Твори в десяти томах. Т. III. К., 1964), укладаючи основний текст цього твору, врахували авторську правку і подали його в стислішому, стрункішому, логічно більш умотивованому викладі. В цих виданнях відновлено лише одну сцену в розділі IV (діалог Лицаря й Принцеси), без якої порушується зміст викладу.

Текст «Осінньої казки» подається за автографом з урахуванням авторської правки. Так, у розділі І в монолозі Лицаря введено до основного тексту 13 рядків, починаючи від слів: «О страднику, великий Прометею...»; в автографі ці рядки хоч спочатку й були [поетесою викреслені, пізніше відновлені хвилястою лінією.

З таких самих міркувань на початку розділу IV відновлено 14 рядків в діалозі Лицаря і Служебки після слів Лицаря: «Смієшся ти?» Нижче, в цьому ж розділі, поновлено і введено в квадратних дужках до основного тексту 25 рядків з діалога Лицаря і Принцеси, починаючи із слів Принцеси: «Але ж тут, пожалься боже, знову жде тюрма!» В останньому випадку упорядник керувався змістом тексту і тим, що Леся Українка, викресливши ці рядки, не узгодила послідовність у викладі.

Інші значні викреслення в рукописі винесені в примітки. Так, наприкінці розділу III, що закінчується словами «...Вірний блазень», в автографі закреслено цілу сторінку тексту:

(Принцеса задумується.)

«Згадай той час, як ти гусята пасла...»

Шкода, той час пе вернеться ніколи...

До черевичків звикла босоніжка та ще й до ѣолотих, до королівських...

Та й як після помбстів кришталевих знов звикнути бродити/по калюжах?

«Свинарський бік» —*фе, що за/бридка назва?!

Мій вірїіий блазню, вепські в тебе жарти.

1 з ким же се я стрінутись там маю?

Невже з безрогими?.. А певне! Годі!

Не хочу я і думати про се!

Лети собі, пташино! (Махає на голуба, той летить і щезає в просторі.) Будеш вільна, хоч і брудненька трошки... Білі шати, мені тепер ви стали за кайдани, бо не одважусь я вас покаляти нізащо... ох, невже таки нізащо?

Знав, мій тиране, як мене скувати!

(Сідає гаптувати біллю срібний серпанок.)

У розділі IV після слів Лицаря «... тепер я глузд його аж надто тямлю!» викреслено одну сторінку:

Хто визволить, той вимагає дяки, а для людей нема миліше дару, як воленька чужа. Дитину рідну кохають батько-мати і за теє бажають послуху — неволі, значить; спізнаються по волі молодята і вже присяги прагнуть — знов неволі...

Служебка А ти ж би як хотів? Звести з ума , та й кинути? Ти мудрий, «без присяги»,

це кожний захотів би!

Лицар 7

Що ти 8наеш?

От я і без присяги, й без любові, а зв’язаний з тобою...

Служебка Любий мій!

(Хоче його обняти.)

Лицар ( відступає)

Ой, не спішись мене в хомут гиуздати!

Доволі з тебе, що твоє тавро носитиму на лобі до загину, бо я того до віку не забуду, що я не визволив себе з темниці і не загийув там, а як баран дав вивести себе, певідь куди і нащо.

Неслава! Ганьба! Сором!

У цьому ж розділі, в діалозі Служёбки і Пастуха, викреслено опис кришталевої гори, на вершині якої сиділа Принцеса. Викреслені, правда, три початкові і шість кінцевих рядків опису, а середня частина лишилась незакресленою, проте без початкових та кінцевих рядків вона втрачав сенс.

Після слів Пастуха «...фіалку одну знайшов і «гусячі лапки» було: «Ще трохи, то й скляна гора розтане».

Служебка Скляна гора розтане? Схаменись!

Вона ж не з льоду, з чистого кришталю.

Пастух

А хто її вгадав, люди кажуть, що якби добре сонечко пригріло, то все б таки, хоч трошечки підтала, там, кажуть, в й крижини, й кришталини, де глибше — лід, а зверху — там кришталь.

Вона ж таки будована, не справжня, і будівничі величезні гроші '

побрали на будівлю. Хто ж повірить, щоб так таки ні крихотки й не вкрали.

Сама ж таки подумай, що дешевше: лід чи кришталь?

Служебка Та відомо, що лід!

Пастух

Ото ж то й е! Ну, як просвітить сонце крізь той кришталь, прогрів глибоченько, як попливуть там потайні потоки та як посуне той кришталь, мов крига, завалить нам усі хліви і стайні, обори та свининці. То-то буде!

Служебка І що там буде? Ніби зроду сонце на неї не світило?

Пастух

Та не так!

Вона збудована вже в возовицю, в холодні ночі та в студені роси, а там пішли дощі, пороша, вітер.

Яке то сонце? А тепер, гляди, коли б на гарній кришталевій брилці не з’їхала з гори у діл принцеса.

В’язень-лицар

Принцеса!

Пастух

Служебка

То луна!

Пастух

f Луна?

Луна в свининці? Дивно... дуже дивно.

(Тихше.) Тй чула? їх вже кілька сот розбилось об мармуровий поміст, ослизнувшись, на кришталевій кручі, все лицарство було хоробре, цвіт країни... шкода!

Там, де лицарський бік, найгірша круча,

Тут, на «свинарськім», не така, та звісно, лицарство брудами гордує... Шкода...

А звідси б легше вилізти на шпиль аж до принцеси, до її в’язниці.

Л и ц а р

В’язниця!

Пастух

% Знов луна?.. Е,