Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 4 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 4"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 4" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 253
Перейти на сторінку:
навідувався сюди?

— Гадаю, що часто.

— Але самі ви не бували тут на початку двадцятих років. Я знаю, що в той час ви були бідні й мешкали в іншому кварталі.

— Коли в мене водилися гроші, я ходив до «Крійона».

— Я і це знаю. Я дуже добре пам'ятаю, коли ми познайомились.

— Я теж.

— Дивно, що його я зовсім не пам'ятаю, — сказав Жорж.

— Всі ті люди повмирали.

— Але ж людей не забувають через те, що вони повмирали, а про нього мене весь час розпитують. Ви повинні розповісти мені про нього для моїх мемуарів.

— Гаразд.

— Я пам'ятаю, як ви з бароном фон Бліксеном з'явилися сюди одного вечора — котрого ж це року? — Він усміхнувся.

— Він теж помер.

— Так. Але його забути не можна. Ви розумієте, що я маю на увазі?

— Його перша дружина чудово писала, — сказав я. — Вона написала чи не найкращу книжку про Африку з усіх, які мені доводилося читати. Крім хіба книжки сера Семюеля Бейкера про притоки Нілу в Абіссінії. Вставте це в свої мемуари. Оскільки ви тепер цікавитеся письменниками.

— Гаразд, — сказав Жорж. — Таких людей, як барон, забути не можна. А як називалася та книжка?

— «З Африки», — відповів я. — Бліккі дуже пишався тим, як писала його перша дружина. Але ми познайомилися раніше, ніж вона написала цю книжку.

— А мосьє Фіцджеральд, про якого мене весь час розпитують?

— Він бував тут за часів Френка.

— Так. Але я тоді вже був тут chasseur. Ви ж знаєте, що таке chasseur.

— Я напишу про нього в книжці про перші роки свого життя в Парижі. Я дав собі слово написати таку книжку.

— Чудово, — сказав Жорж.

— В тій книжці він буде такий, яким я побачив його вперше.

— Чудово, — сказав Жорж. — Тоді, якщо він' заходив сюди, Я неодмінно його згадаю. Зрештою, люди не забуваються.

— А туристи?

— Ну, то інша річ. Але, кажете, він навідувався сюди часто?

— Як на нього, то аж надто часто.

— Ви напишіть, яким ви його пам'ятаєте, й тоді, якщо він бував тут, я його згадаю.

— Побачимо, — сказав я.

Парижу ніколи немає кінця

Коли нас стало троє замість просто двох, холод і негода таки вигнали нас узимку з Парижа. Поки живеш сам собі, то до них звикаєш, і вони не завдають тобі клопоту, Зранку завжди можна було піти в кафе, коли там ще тільки прибирали й підмітали, а повітря поступово нагрівалось, і писати до полудня тільки на café crème. Моя дружина, ідучи вправлятись у грі на фортеп'яно в холодному приміщенні, могла надягти на себе кілька светрів і не мерзнути, а потім поверталася додому доглядати Бамбі. Та малу дитину взимку до кафе з собою не візьмеш, навіть таку, що ніколи не плаче, годинами роздивляється навколо і їй це не набридає. В ті часи ще не було найманих няньок, і Бамбі залюбки лишався сам у високому загратованому ліжечку в товаристві великого вірного кота Ф. Киця. Дехто казав, що небезпечно залишати кота з немовлям. Найтемніші і найзабобонніші вважали, ніби коти часом упинаються пазурами малим дітям у горло. Інші твердили, що кіт може лягти дитині на груди й задушити її своєю вагою. Тим часом Ф. Киць, коли нас не було вдома і Марі, femme de ménage[50], теж кудись виходила, лежав поруч Бамбі в його високому загратованому ліжечку, дивився на двері своїми великими жовтими очима і нікого й близько не підпускав. Отож нам і не потрібна була ніяка нянька. Дитину доглядав Ф. Киць.

Та коли ви бідні, — а ми й справді були бідні, коли повернулися з Канади і я облишив газетну роботу, а жодного мого оповідання ніхто не купував, — то жити в Парижі узимку з малою дитиною надто тяжко. Містерові Бамбі було три місяці, коли він відбув дванадцятиденну подорож через Північну Атлантику на невеличкому пароплаві компанії «Кюнард», що відплив у січні з Нью-Йорка із зупинкою в Галіфаксі. Малий за всю дорогу жодного разу не заплакав і весело сміявся, спостерігаючи, як ми споруджували перед ним барикаду з валіз, щоб він не впав на підлогу, коли пароплав починало сильно хитати. Але наш Париж був для нього надто холодний.

Ми поїхали в Шрунс, що у Форарльберзі в Австрії. Переїхавши Швейцарію, поїзд спинявся на австрійському кордоні, у Фельдкірху. Далі він ішов через Ліхтенштейн і прибував у Блуденц, а звідти понад річкою з кам'янистим дном, де ловилася форель, уздовж порослої лісом долини з селянськими садибами тяглася бічна колія на Шрунс — сонячне базарне містечко з тартаками, крамничками, заїздами та добрим цілорічним готелем під назвою «Голуб», в якому ми й оселилися.

Кімнати в «Голубі» були просторі й зручні, з великими грубами, великими вікнами та великими ліжками, засланими гарними ковдрами й пуховими укривалами. Годували там просто, але дуже смачно, і в їдальні та обшитому дерев'яними панелями барі було тепло й затишно. Широку відкриту долину заливало сонце. Пансіон коштував нам близько двох доларів на день за всіх трьох, а що австрійський шилінг поступово падав у ціні внаслідок інфляції, то житло і харчування ставали нам дедалі дешевші. Але такої страшної інфляції і зубожіння, як у Німеччині, там не було. Курс шилінга то піднімався, то падав, проте загалом більше падав.

У Шрунсі не було ні ліфтів, ні фунікулерів для лижників, зате були дороги, якими вивозили дерево й переганяли худобу, і ті дороги тяглися високо в гори. Підніматися ними треба було спершу пішки, несучи лижі на плечах, а вище, де сніг ставав надто глибокий, — на лижах, приладнавши до них знизу тюленячі шкурки. Вгорі, на більш-менш пласких місцинах, стояли хижі Альпійського клубу, що влітку правили за притулок альпіністам, і в них можна було переночувати кожному, залишивши гроші за спалені дрова. А в декотрі доводилося приносити дрова самим або, якщо ви вирушали до верховин та льодовиків на довший час, наймати когось, щоб ніс дрова й харчі, і влаштовувати там базу. Найвідомішими з цих високогірних баз були Ліндауер-гютте, Мадленер-гауз та Вісбаденер-гютте.

Позаду нашого готелю було щось на зразок тренувального спуску, яким ми з'їжджали через сади та галявини, і ще один добрий спуск був за Чаггунсом, по той бік долини, де стояв дуже гарний невеличкий готель з чудовою колекцією рогів сарн на стінах у буфеті. Від околиці Чаггунса, селища лісорубів, що притулилося в протилежному кінці долини, ішли вгору добрі лижні стежки, якими можна було дістатися на перевал і через Сільвретту потрапити в район

1 ... 67 68 69 ... 253
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 4», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 4"