Читати книгу - "Вовк-тотем"

Ян Ке так замерз, що обома руками охопив себе за плечі й запитав:

— Гей, коли будемо відкривати?

— Ще трохи потримаємо. Спочатку зробимо маленьку дірочку і коли з неї піде дим, тоді відкриємо повністю.

Чень Чжень відігнув куточок плаща, однак диму не було, тож він знову закрив отвір. Побачивши, що Ян Ке вже аж тремтить від холоду, він вирішив розв’язати пасок і зняти свій плащ, а потім закутатися в нього разом із Яном, однак той замахав руками:

— І не думай так робити! Вовчиця незабаром вибіжить, а якщо в тебе буде розв’язаний пасок, тобі незручно буде рухатися. Нічого, я перетерплю!

Поки вони так розмовляли, Хуанхуан і Ерлан раптом рвучко піднялися й витягнули шиї, щось видивляючись у північно-західному напрямку, при цьому вони аж підвивали від нетерпіння. Хлопці миттю повернули туди голови й побачили, що на відстані приблизно 20 метрів у цьому напрямку із землі піднімається струмок блідо-блакитного диму.

— От лихо! Там є ще один вихід, ти охороняй тут, а я побіг, подивлюся, що там… — говорячи, Чень Чжень підхопив лопату й побіг до місця, звідки піднімався дим. Обидва собаки рвонули за ним.

У цей момент там з-під землі раптом вигулькнув великий вовк, ніби з таємного підземного полігону запустили ракету «земля-земля», і рвучко помчав до заростей очерету, що були внизу під західним схилом гори, тільки й просвистіло за ним. За мить він уже гулькнув в очерет і зник у його сухих заростях. Ерлан не міг відмовитися від погоні, тому пірнув за ним, і тепер тільки хитання верхівок очерету вказувало на якийсь підспудний потічок, який просувався на північ. Чень Чжень боявся, що вовки влаштували якусь пастку, тому, розхвилювавшись, закричав: «Назад! Назад!» Ерлан, звісно, почув його крик, але продовжив гонитву. Хуанхуан зупинився на краю очеретяних заростей, не наважуючись туди входити; він тільки символічно гавкнув пару разів і побіг назад.

Ян Ке, вдягаючи на ходу свій плащ, теж побіг до місця, звідки щойно йшов дим. Чень Чжень якраз теж підбіг туди. Хлопці були вражені тим, що побачили: це була якась нова нора, яка щойно з'явилася з-під снігу — на це вказували свіжорозкидані земля й каміння. Вочевидь, вовк щойно розкопав свій тимчасовий запасний вихід: зазвичай тут була рівна земля, але під час війни вона перетворювалась на рятівний вихід.

У Яна Ке від люті аж здулися жили на шиї:

— А щоб ти здох! Обвели нас вовки навколо пальця!

— Хитрий заєць хоча й ховає свої три нірки, однак входи до них все ж таки видно, — сказав, важко зітхнувши, Чень Чжень. — Натомість щодо хитрого вовка, то ніколи не знаєш, скільки в нього тих нір. Місце для цієї печери вибране дуже вдало — дивись, отвір виходить прямо на бескид, під яким — очерет: варто лише вовкові вийти з печери, як він у два-три стрибки досягне безпечного місця. Така печера свідчить про неабиякий розум того, хто її зробив, від неї більше користі, ніж від заячих десяти нірок. Бао Шуньгуй минулого разу назвав цілу купу війн, що їх уміють вести вовки: ближню, нічну, стрімку, партизанську й маневрену. Наступного разу, коли його побачу, я розкажу йому, що вовки також вправні й у земляній війні та «Гаоляновій» війні,[64] а ще можуть їх поєднати разом. «Війна — це суцільний обман», а вовки — найкращі в світі вояки.

— У кінофільмах тільки занадто роздули ці земляні й Гаолянові війни на півночі Китаю, ніби тамтешні селяни перші їх винайшли. Насправді вовки ось уже тисячі років ними користуються, — сказав Ян Ке, все ще відсапуючись.

— Здаєшся? — спитав Чень Чжень. Він трохи боявся, що цей його постійний напарник відступиться, адже битва з вовками — це не та справа, яку можна виконати самому завиграшки.

— З якого дива? Овець у степу пасти нудно, а з вовками воювати — весело, ще й мудрість та сміливість свої загартовуєш, а також знань набираєшся. А оскільки я — чабан, то охороняти овець і боротися з вовками — мій обов’язок.

Хлопці підійшли ближче до отвору — звідти все ще виходив дим, але він уже розсіювався, проте від запаху пороху свербіло в носах.

Ян Ке першим просунув в отвір голову подивитися: вовченята повинні вже були вилізти — хіба ж вони витримають такий сильний вибух і такий їдкий запах пороху? Може, вони, правда, задихнулися всередині?

Чень Чжень сказав:

— Я теж так думаю. Почекаймо ще трохи, десь із півгодини, якщо вони не вилізуть, тоді нам доведеться облишити цю справу — адже нам не відрити такої глибокої печери. Тут роботи — більше, ніж криницю копати. Ми вдвох за три дні й три ночі не дориємося. Ну й пазурі в вовків — прорили такі здоровезні тунелі в горі, складеної з твердого піску та каміння! До того ж, якщо цуценята задихнулися, яка користь буде з того, що ми їх відриємо?

— Було б добре, якби тут був Баяр, він би проліз усередину, — зітхнув Ян Ке.

— Однак я б справді не наважився послати туди дитину — ти впевнений, що всередині немає іншого великого вовка? Монголи — дивні люди: от Ґасмаа — єдиному коханому синочку дозволяє тягати вовка за хвіст і залазити у вовчі печери! Тепер я починаю розуміти, що поширене по всьому Китаю