Читати книгу - "Зорі падають в серпні"

Муратов спохмурнів.

— Ви мені пробачте, Надю, що нам довелося влипнути в отаку історію. От біда! — він скрушно хитнув головою.

— А мені здається, що ви самі викликали сварку, — сердито зауважила Лепетова.

— Та що це ви, Надю! — щиро здивувався Муратов. — Ви ж бачили, як вони чіплялися до мене? Та навіть і до вас: що ж мені залишалось робити, коли склалась така ситуація?

— Ну, добре, що хоч все так скінчилось. Могло бути гірше. Я так злякалася! Думала, вони вас уб'ють.

— Не вбили б… — буркнув Юрій.

— Та забіяка ви, мабуть, добрий! — примружилась Надя. — І що у вас за нерви, я просто дивуюсь: такий спокій!

Муратов мовчав. Потім зупинився і сказав:

— Так я нічого й не встиг розповісти вам для нарису.

— Еге-ге, — похитала Надя головою. — Нарису, мабуть, писати не доведеться. Ще коли б на вас тепер карикатуру не написали.

— Ну що ж, — як приречений, схилив голову Муратов і розвів руками. — Така моя доля.

Котедж над Босфором пустував цілий місяць, а сьогодні зранку за високим муром знову чуються удари тенісної ракетки. Якби стороннє око могло заглянути через мур, то можна було б побачити на корті того ж таки масивного Дракона з незмінною гаванською сигарою в зубах і худорлявого, високого юнака у штанях гольф і білій тенісці. На низенькому ослінчику під високою сітчастою загородкою сидів довготелесий суб'єкт в тропічній уніформі піщаного кольору, в пробковому шоломі з маскувальною сіткою і у важких шкіряних черевиках, його зігнуті голі ноги стирчали так високо, що за грою він слідкував у просвіт між колінами. Поглядаючи на нього, Дракон злився і думав:

«Цей Хертвіг здорово схожий на краба! Просто дивно. Недарма у нього й кличка така».

Дракон грав сьогодні неохоче. Одне, що противник слабкий, а друге — з неспокійними думками яка то вже гра? Настрій у нього такий, що оце б лежати каменем десь у затінку та смоктати ром. Але і це вже осточортіло.

Уперше в його довголітній шпигунській діяльності пропадає отак безслідно агент. За цілий місяць від Шакала не одержано ніяких вістей. Його не схопили, Кенгуру запевняє, що він спокійнісінько живе десь на великому будівництві, але звістки про себе не подає. В чому ж справа? Невже він добровільно порвав зв'язки свої з шефами? Дивак! Лишається ж операція «ва-банк»: продати його контррозвідці. Він про це знає й не піде на це. Що ж тоді? Зіпсувалася рація, яку лишив йому Кенгуру?

Ці думки злили Дракона, йому не хотілося посилати людей задарма в оте пекло. В Росії не те, що у Франції, містере Хертвіг. Будьте певні! Якби вам пришилося мати справу з цією країною, у вас не було б отакої набундюченості.

Дракон з силою послав м'яч через сітку і кинув ракетку на землю.

— Але досить, Оса. Ти не вмієш грати, зовсім не вмієш. Коли я згадую, як отут місяць тому стояв на твоєму місці Шакал, то… — Дракон махнув рукою, — то був гравець!.. Так ніхто не грав проти мене.

— Ви напишете про це в мемуарах? — показав Драконові конячі зуби Хертвіг.

Той вийняв сигару з рота.

— Про що? — спитав він, мружачись від диму чи від сонця. — Це вам би за мемуари взятися, містере Краб, а мені є робота: Росія не Франція, милий мій колего, — він похитав головою і сумно всміхнувся.

Хертвіг встав, заклав руки в кишені коротких, вище колін, штанів і гойднувся з носків на закаблуки.

— Ви гадаєте? — спитав він ліниво. — Ну що ж, ви маєте рацію. Згубити невикритого агента можна тільки в Росії. — Хертвіг глянув на Дракона, презирливо примружившись. — Якщо, звичайно, не виробити в ньому заздалегідь антикомуністичний імунітет.

— Ви говорите дурниці! — побагровів Дракон, ворушачи страшними своїми бровами. — Коледж доктора філософії і з овечки зробить антикомуніста. Я його агентів знаю двадцять років. А зараз — що ж він не спромігся за десять років виховати Шакала?

— Так, так, Драконе. Нашого Шакала ми втратили саме через відсутність такого імунітету. — Хертвіг, худий і довгий, взяв під руку квадратного Дракона і повів у сад. — Знаєте, потрапив він у комуністичне середовище після наших похмурих коледжів, згадав минуле… О, це минуле! Воно як вода: миє і миє — непомітно, підступно, доки не станеться обвал. Воно навіть мене іноді бентежить. Коли я згадую, як я був у Росії з нашою ескадрильєю, як на Красній площі в День перемоги нас обнімали худі, погано одягнені, але невимовно щасливі дівчата, дарували нам квіти й посмішки і називали союзниками… — Хертвіг хруснув пальцями і скрушно похитав головою. — Мені шкода тих днів, Драконе… О, це небезпечна країна. Навіть нам треба боятися за своїх людей. Такі часи, Драконе. Але давайте про справу. Де ваш Оса?

— Я тут, містере Хертвіг. — Оса, важко дихаючи після теніса, квапливо підійшов, і Хертвіг помітив у нього на скронях крапельки поту.

— Вам відомий наш план? — спитав його Хертвіг.

— Загалом відомий, але я б хотів знати деталі. Як я перейду кордон?

Хертвіг зміряв його довгим доглядом, помовчав і гойднувся з п'яток на носки.

— О! Вам не доведеться ризикувати, щоб перейти кордон. Ви поїдете в Росію туристом. Комуністи дозволили собі і нам таку розкіш, вони оце кілька днів тому вирішили пускати до себе туристів. Треба цим скористатися.

— В альтанку, друзі мої, в альтанку! — громовим голосом запросив Дракон.

Хертвіг широкими кроками підійшов до столу, що