Читати книгу - "Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ага, — буркнув Біллі, — пташка сама залетіла в клітку.
Він витер товсті губи і рушив крізь натовп до них.
— Це твій приятель? — запитав він Гая стримано, наче прицінювався до нього. — Чи ти хочеш забрати його в мене, щоб він вигравав тобі гроші?
Гай спокійно глянув на нього й холодно мовив:
— Ані те, ані те, Біллі.
— Я тобі якраз хотів порадити, щоб ти цього не робив.
— Я не потребую нічиєї ради, Біллі.
Гай Джілберт говорив спроквола, мало не співав. Навколо них стало тихо. Гай відчував, що Біллі шукає тільки зачіпки. Але він був дужий, спритний, як тигр, і не боявся Біллі. До того ж, коли він бачив нахабних людей, у нього свербіли кулаки. Його обурило вже те, що Біллі знущався з Пастора. Тепер він стояв перед Біллі і з нехіттю, ніби знуджено, позирав кудись повз нього.
І раптом зустрівся очима з Доком. Той дивився на нього вимовно й застережливо. Вперше Гаєві по спині пройшов легенький мороз. Ще чудніше йому стало, коли Док швидко майнув убік за спиною в Біллі. І все те за якусь коротеньку хвилинку. Що тут затівається?
Він почув підступний голос Біллі:
— Щось ти дуже заносишся…
Біллі проковтнув лайливе слово, що висіло вже в нього на язиці: він був не дуже високої думки про Гая Джілберта й не хотів битися з ним навкулачки. Треба техасця так роздрочити, щоб той схопився за зброю. Тоді йому, Біллі, ніхто нічого не закине.
Якусь мить Гай боровся з собою. Він бачив, що Біллі хоче підставити йому ногу. Спершу техасець гадав, що то все з п’яної голови: він добачав у Біллі лише заводіяку, що шукає зачіпки. Але застережливий Доків погляд посіяв у ньому якусь несвідому підозру. Гай не хотів сваритися, а тим паче зчиняти бешкет у Доротеї. Взагалі він нічого вже не хотів. Тому, розміркувавши так, обернувся й відійшов. Біллі занімів з подиву. Такого він не чекав від Бертового брата. Та Гай же боягуз із боягузів! Недарма Боєр мав із ним таку мороку.
Біллі зареготав так гучно й зневажливо, що всі в залі обернулися до них. Док, якому вже було відлягло від серця, стрепенувся і глянув на Гая. Той наче хотів був вернутися, але таки відійшов до столу й сів. Тільки обличчя йому ледь зблідло й на чолі виступили краплі поту.
Гості зашепотіли: мовляв, і Гай Джілберт злякався цього тирана. Та й як могло бути інакше…
Біллі кипів. Його жертва не клюнула на гачок! Він би з ним упорався законно, якби все склалось так, як наперед гадалося. І от тобі на, не пощастило, тепер треба братися до техасця якось інакше.
Біллі знову почав пити, уже з своїми трьома поплічниками та з Кудланем, що й собі підсів до них. Біллі так і сипав виграними грошима, горілка лилася рікою, гриміла музика, Жаба теж горлав із своїми приятелями. То була найшаленіша ніч у цій долині — а потім настав страшний кінець.
Док тихенько підійшов до столу, де сиділи Гай Джілберт, Маррі і двоє ковбоїв. Джім та Ед танцювали. Гай уже заспокоївся. Док сів коло нього; обличчя в лікаря було стомлене й посіріле.
Маррі глянув на нього й сказав:
— Треба, щоб Доротея звеліла вже замикати.
— Тоді шукачі рознесуть цей барак на друзки, — спокійно відповів Док, — а мені доведеться влаштовувати тут шпиталь. Але я пошлю по Бренкера.
— Може, ходімо вже? — звернувся Маррі до Гая.
Той після пригоди з Біллі став мовчазний, щось його наче гризло. Він глянув товаришеві у вічі й сказав тихо, розважливо:
— Не можна лишати Бренкера самого. Не завадило б також послати по Слейтера й Мура. Вони напевне прийдуть.
Док задумливо кивнув головою.
— А чи не краще було б, якби ти пішов звідси, Гаю?
На Гаєвому обличчі з’явився суворий і впертий вираз. Він глянув на Дока так допитливо й вимогливо, що той пояснив:
— Я не знаю, що у вас там з Біллі зайшло, Гаю, але ти розумієш, чому він до тебе чіплявся?
Док дивився знизу вгору на здоровенного техасця й чекав. Той замислено наморщив лоба.
— Може, я дам тобі ще одну ниточку, Гаю? — обережно, півголосом вів далі Док. — Біллі, побачивши тебе з Пастором, буркнув: “Пташка сама залетіла в клітку…”
Гай Джілберт звів брови і аж губи розтулив. Очі його посуворішали, обличчя побіліло, він, здавалося, щось напружено обмірковував. Ніхто більше не промовив ні слова: всі раптом зрозуміли, що над Гаєм Джілбертом нависла біда. Нарешті Док знову озвався:
— Боєр днями кудись їде — може, це тобі щось каже, Гаю?
Гай Джілберт здригнувся. Та поїздка нічого йому не пояснювала, але від самого цього імені в нього тьохнуло серце, бо думки його якраз снувалися навколо Боєра. Док, не знаючи того, попав у яблучко. Тієї миті Гай Джілберт усе зрозумів. Йому аж млосно стало. Він схопив пляшку, налив чарку по вінця, випив її одним духом і з легким відтінком іронії обвів по черзі поглядом кожного з товаришів, наче зважував щось. В його очах танцювали бісики.
— Цокніться зі мною, друзі! — сказав Гай. — Це ще не поминки. Принаймні не мої. А тобі, Доку, особлива дяка від мене.
Він цокнувся з Доком і ще раз випив. Док був поважний і замислений — таким його мало хто знав.
— Біллі дуже небезпечний, Гаю! — в голосі його бриніла турбота й співчуття. — Не можна підставляти груди під його зброю.
Гай поплескав його по плечу, як доброго товариша.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер», після закриття браузера.