Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

-Ну що ти... Мені... мені теж сподобалося, - прошепотіла у відповідь, - ти... добре цілуєшся...

Петро Ілліч закинув голову і голосно щасливо розсміявся, притиснувши її до себе ближче, від чого вона відчула ще дещо сталеве, на щастя, приховане за щільними джинсами. Вкотре почервоніла і знову сховала обличчя у його светр.

-Дякую, Стьопушко, правда! - повторив він, коли відсміявся, - Я раптово перестав почуватися старим дірявим відром!

-Та годі, старий знайшовся! - фиркнула вона, - Все, відпускай мене, лікуватиму твої бойові рани!

Усадивши сусіда на стілець і звелівши підкотити штанину, Стьопка почала оглядати місце укусу. Рикой, загалом молодець, прокусив шкіру ювелірно, не завдавши серйозних ушкоджень, мабуть, вирішивши лише налякати. Лукерія послужливо подала чарку горілки і шматок білої ганчірки, чим Стьопка і скористалася з метою дезінфекції.

-Може, варто зробити щеплення від правця? Що думаєш? – поцікавилася вона, акуратно витираючи кров із волохатої чоловічої ноги. «Цікаво, а груди у нього волохаті?»

-Та ну, дрібниці! - відмахнувся Петро, ​​- Дякую за допомогу!

-І це дрібниці, - повторила його слова жінка, підводячись, - ну, тепер п'ємо каву!

За чашкою кави вона вирішила дізнатися більше про нареченого. Бо якось неправильно, на поцілунки час знайшовся, а що він за людина (або не зовсім людина) не дізналась.

-Петро Ілліч, дуже нахабно з мого боку буде поцікавитися, чому ти не одружений?

-Ну, Стьопушко, - скривився вояка, - давай без по-батькові, га? Який я тобі вже Петро Ілліч?

-Окей, - відразу погодилася вона, адже і в правду це звучало безглуздо, - і все ж таки?

-Що сказати... Не зустрів нікого.

-Як це може бути? Ти ж такий гарний! Так-так, не роби здивовані очі! Магічні вміння, взагалі, бонус. Плюс звання. Адже, ти не рядовим у відставку вийшов, так?

-Ну, так, - знизав плечима.

-Що, хіба жінки не падали до ніг? Ми всі, чомусь, маємо слабкість до військових… - надіслала підступну посмішку.

-Не знаю, я не помітив, - зовсім збентежився Петро, ​​- так, зустрічався кілька разів з деким... До весілля не дійшло. У чаурів із цим, взагалі, важко. Якщо у молодості не зустрів, то, швидше за все, і не зустрінеш. Багато наших до кінця днів віддають себе Батьківщині.

-А розкажи мені про себе. Ну, про те, хто ти. Адже, я не знаю нічого.

-А нудно не буде? Це якось не романтично.

-Ти ж мій майбутній... чоловік, - вона запнулась на останньому слові, - я ... хотіла б знати. Розкажи!

-Якщо ти просиш, то звичайно, - він покрутив у руках повну чашку, так і не відпивши ні ковтка, - почну, мабуть,  з початку… З походження назви. Чурáми за старих часів називали стовпи, які встановлювали на межах земельних володінь. Вважалося, що через них не пройде чужа ворожа сила. Ще старіша назва, «щури», наголос на «у» -  прошу не плутати зі щурами! - він посміхнувся,  - співзвучна зі словом «пращур», тобто предок. Ти можливо, чула, що прийменник «пра» є одним з найстаріших в нашій мові та означає - споконвічність, витоковість, попередність. З ним утворено безліч слів: права, право, правда, прах, праотці… Ем… - Петро обірвав себе і швидко завершив: - Взагалі, це я до того, що ми одні з самих перших охоронців у цьому світі…

-Вау! Нічого собі! Ти так цікаво розповідаєш! – щиро вразилася жінка.

-Хіба? – судячи з виразу обличчя Петру була приємна її несподівана цікавість і захопленість. Він і сам надто захопився.

-Так! Розповідай ще, будь ласка!

-Гаразд… Через магічні особливості, такі як я бачать усіх вихідців із сородичних світів. Нечисть нас боїться за замовчуванням і навіть не підходить на певну близькість.

-А чому?

-Знаєш, чого найбільше боїться погань?

-Ні, чого?

-Вогню.

-Я думала святої води...

-Ні, вогню більше, - він помовчав, - а більше за вогнь, нечисть боїться божественного вогню. У кожному чаурі горить божественний вогонь. Він палить так сильно, що не підійти.

-Як до вогнища?

-Десь так. Але ми контролюємо свій вогонь. Твої доможили мене не бояться, проти них я не виступлю. А зло не підійде. Десятою дорогою обійде.

-Тобто, якби я була вчора з тобою, то хапун не напав би?

-Ні. Він же не камікадзе, згорів би у польоті, - Петро не хвалився. Сказав це рівно, просто констатувавши факт.

-А чи є якась класифікація у нечисті? Ну, вища ліга, слабаки… Чи взагалі всі-всі тебе бояться?