Читати книгу - "МВА за 10 днів"

Обмінний курс та паритет купівельної спроможності

Обмінний курс — це ставка, за якою валюту однієї країни конвертують у валюту іншої. В липні 2011 року за 1 долар США можна було купити 6,5 китайських юанів, 80 японських єн, 66 % від 1 британського фунта або 68 % від 1 євро ЄС. На початку та в середині 1980-х років долар мав більшу цінність. Американцям було дуже вигідно їздити в Європу. В 2000-х долар США мав вже слабші позиції, й подорожувати Європою американцям було вже дорого. Що робить валюту однієї країни дорожчою за валюту іншої? Це відома нам залежність пропозиції та попиту. Продавцям валюти, що прагнуть передбачити різкі коливання кон’юнктури ринку світових валют, слід пам’ятати про такі фактори:

• Торговельний попит на валюту для оплати за товари та послуги

Коли Сполученим Штатам потрібно придбати французьке вино, імпортери продають долари США й купують євро, щоб здійснити оплату в валюті ЄС.

• Попит на валюту для привабливих капіталовкладень

Вищі відносні відсоткові ставки в США спонукають іноземців купувати облігації.

Вищі відносні ставки економічного зростання США спонукають іноземців до придбання акцій.

• Попит на надійні інвестиції в часи невизначеності

У часи війни та хаосу інвестори шукають валюту стабільних держав. Під час війни в Перській затоці в 1991 році інвестори скуповували американські долари, бо були переконані, що в умовах нестабільності Сполучені Штати виявляться надійнішими за інші країни. Після війни в Іраку в 2003 році інвестори скуповували євро ЄС.

• Нижча інфляція порівняно з іншими країнами

У 1987 році рівень інфляції в США становив 3,6 %, а рівень інфляції в Лівані — 723 %, що відображало хаос через громадянську війну в цій країні. Ліванські інвестори, звісно ж, прагнули тримати інвестиції в доларах США, адже вартість їхнього фунта стрімко знецінювалася. Теорія паритету купівельної спроможності описує, як грошові одиниці різних валют змінюються одна відносно одної через інфляцію. Якщо в одній країні інфляція вища, ніж в іншій, тоді її валюта коригується в бік зменшення, щоб компенсувати щорічну девальвацію. Під час ліванської війни в 1986 та 1987 обмінний курс країни знизився від 38 до 496 фунтів за долар, тобто впав на 86 %, компенсуючи втрати через інфляцію. У 2011 році за долар можна було купити 1510 ліванських фунтів — інфляція на фоні політичної нестабільності тривала, але все ж ситуація не була такою скрутною, як у Зімбабве.

Зміна обмінного курсу має величезне значення для компаній, які займаються міжнародною торгівлею. Якщо обмінний курс змінюється у часовому проміжку між підписанням контракту та його виконанням, валютні коливання можуть звести очікувані прибутки нанівець. Уявімо американського фермера, який хоче продати в Японію шматок м’яса вартістю в один долар. При обмінному курсі 2011 року ціна становила би 80 єн, а це 5 % прибутку. Та коли фермер отримав оплату, вартість покупки одного долара становила вже 100 єн, тому що курс змінився. Хоча сума оплати в єнах лишилася незмінною — 80 єн, коливання валюти могли привести до 25-відсоткової втрати купівельної спроможності у доларах. Компанії та окремі люди використовують ринки ф’ючерсів та опціонів, аби компенсувати або хеджувати втрати у валютних операціях такого типу. Це схоже на хеджування біржових опціонів, про яке ми говорили в розділі «Фінанси».

Система обмінних курсів

Обмінні курси регулює система обмінних курсів країни, де здійснюються операції. Якщо обмінний курс плаваючий, вартість валюти країни легко змінюється, з огляду на чинники, описані вище. Якщо система обмінних курсів фіксована, уряд країни, в яких здійснюються операції, намагається змінювати відсоткові ставки або купувати-продавати валюту інших країн, щоби зберігати їхню вартість фіксованою відповідно до долара США, євро чи валютного кошика. Це зветься прив’язкою вартості однієї валюти до іншої. У 1945–1971 роках, відповідно до Бретон-Вудської системи, долар США був прив’язаний до певної кількості золота, а всі інші валюти — до долара США. Така система перестала діяти в 1971 році, коли багато країн вирішили дозволити своїм валютам плавати.

Країни не можуть робити зі своєю валютою що їм заманеться. Концепція неможливої трійки стверджує, що уряд може обрати лише два із трьох варіантів:

Незалежна монетарна політика.

Фіксований обмінний курс.

Вільний рух капіталу.

Наприклад, якщо країна обирає фіксований обмінний курс, як це зробив Китай, їй доведеться відмовитися від незалежної монетарної політики або ввести контроль за рухом капіталу, щоб зберегти фіксовану прив’язку відносно іншої незалежної валюти. Якщо країна вирішує зберегти прив’язку в нестабільні часи, підтримання фіксованого обмінного курсу обходиться дорого. Коли фіксована система починає занепадати, як це було в Мексиці в 1994 та Південно-Східній Азії в 1998, наступає валютна «криза», коли курс валют знижується до свого реального рівня, що призводить до занепаду торгівлі та інвестицій.

Зібравши докупи теми внутрішніх відсоткових ставок, міжнародного руху капіталу та валютних ставок, Ґреґорі Менк’ю з Чиказького університету створив трипанельну діаграму, яка представляє світову економічну систему (див. с. 420).

В межах кожної країни, наприклад США, пропозиція та попит на позикові кошти визначають рівень внутрішніх реальних відсоткових ставок. У точці рівноваги відсоткових ставок люди розміщують свої заощадження й створюють пропозицію, задовольняючи грошовий попит інвесторів.

Відсоткова ставка, яку виплачують на доларові інвестиції, може бути привабливою чи непривабливою на міжнародному ринку. Готовність країни ризикувати, валютний попит міжнародної торгівлі та сама відсоткова ставка визначають чистий відплив капіталу країни. Завдяки таким відпливам на міжнародний валютний ринок надходять долари. Відповідно до міжнародних пропозицій та попиту на долари встановлюють обмінний курс долара.

Ці три змінні — внутрішні відсоткові ставки, рух капіталу та обмінні курси — одночасно взаємодіють у міжнародній макроекономічній системі при постійно змінній точці рівноваги, як видно на трипанельній діаграмі. Такий вигляд має макроекономіка в двох словах.

Аналіз країни

У бізнес-школах студентів навчають, щó варто брати до уваги, намагаючись передбачити майбутнє країни. Оскільки школи МВА претендують на випуск президентів багатонаціональних корпорацій, вони мусять готувати цих майбутніх промислових магнатів до оцінки інвестиційних можливостей за кордоном.

Аналіз країн, розроблений у Гарвардській школі бізнесу, — це процес із чотирьох кроків, який має на меті зорганізувати всі наявні економічні, соціальні, політичні та географічні дані для розробки стратегії.

1. Проаналізувати попередні показники діяльності

Зовнішні критерії — платіжний баланс, обмінний курс.

Внутрішні критерії.

Загальні: ВНП, інфляція, зайнятість населення.

З точки зору пропозиції: відсоткові ставки, інвестиції, виробничі потужності.

З точки зору попиту: споживання, розподіл доходу.

З соціальної точки зору: переміщення, приріст населення, освіта.

2. Визначити стратегію країни

Цілі: незалежність, продуктивність, рівність.

Політика: фіскальна, монетарна, торговельна, соціальна.

3. Проаналізувати контекст країни

Фізичний: розмір, кількість населення, географія.

Політичний: тип уряду, стабільність, корупція, керівництво.

Установи: урядові агенції, бізнес, професійні, релігійні організації, сільськогосподарські установи.

Ідеологічний: роль держави, сім’я, культура, індивідуалізм.

Міжнародний: торговельні переваги, конкурентне середовище.

4. Скласти прогноз з урахуванням кроків 1, 2 і 3

Візьмімо країну в глибоких боргах та жорсткій політичній безвиході — наприклад, Сполучені Штати Америки в 1990-х. Припустимо, зараз 1990 рік, а ви — Франц Денінгер, швейцарський банкір із Банку Цюриха. Ви зважуєте доцільність інвестування грошей ваших клієнтів у Сполучені Штати як частину глобального