Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон 📚 - Українською

Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

318
0
20.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покоївка з привілеями" автора Софі Бріджертон. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 158
Перейти на сторінку:

Ну хто, хто міг передбачити, що, отримавши другий шанс, Тоні втне щось настільки дурне.

— Тобто ти взагалі не думав про те, щоб влаштувати щось приємне й прийнятне для нас двох? — початок був тихим та сердитим. Не виключаю, що за мить я перекинуся на осатанілий вереск. Тільки Тоні Соретті вміє доводити мене і до яскравих незабутніх оргазмів, і до такого стану кипіння. — Ні, серйозно, ти принаймні розглядав цей варіант? Чи у твоєму геніальному, але мікроскопічному, мозку не знайшлося місця для думки, що не варто витрачати перше й надважливе побачення на чергову спробу насолити сестрі? Чи ти намагаєшся переконати мене, що аж настільки безмозкий ідіот, котрий і не здогадувався, якою виявиться моя реакція?

Мене взагалі не турбувало, що я влаштувала сцену посеред вулиці, що на нас могли звернути увагу перехожі, що хтось впізнав би Тоні й зацікавився хто і за що його аж так шпетить. Я прагнула лише отримати відповідь, чому Соретті аж настільки бездарно скористався можливістю показатися мені справжнім.

Так-так, я сама винна, що чекала від нього чогось нормального, але я відмовляюся вірити, що цей чоловік переді мною аж настільки нетямущий кретин. На початку саме так я й хибила, та бос неодноразово доводив, він метикує усе наперед, й не на один, а на десять наступних кроків. І те, що він вирішив не докладати жодних зусиль, доводило: насправді його цікавлю не я, а лише війна з крижаним стервом.

Втім, його зізнання у ліфті, те, з яким завзяттям, нехай й на своїх умовах, він прагнув мене повернути, нагадувало — з ним простої й очевидної відповіді не існуватиме ніколи. Не варто судити його одразу й потрібно розглядати кожну ситуацію окремо. А ще вивідати, що ми бляха тут забули!

Ну чому з Тоні усе так складно, га? У нього те полум’яне божевілля у крові з народження, як якийсь особливий ген, а я відчувала, що ось-ось зійду з глузду.

— Те, що я ідіот, оскаржувати не буду — тобі це й так добре відомо, — помовчавши трохи, відмахнувся бос. — Та зараз я знаю, що роблю.

О, так, і розповідати мені про це зовсім не обов’язково, любчику!

Вловивши, як по талії ковзнула його долоня, я шарахнулася вбік, та Тоні знов мене випередив. Не дозволив відступити. Не дозволив збільшити відстань між нами. Відчувши тепло його руки, його владний дотик, прикидатися байдужою, уникати його чи відволіктися я вже була не в змозі. Змушена підвести очі, я… впала у прірву, темну безодню рішучості й азарту, лукавства та самовпевненості.

— З якого б то дива я погодилась на це безплатно?

Без обіцянки погасити ще одну частину моєї позики. Було ж заплановане побачення, чайові за них отримують лише пані Зефірка та її колежанки.

Підштовхнувши пальцями моє підборіддя вгору, щоб я і далі дивилася просто йому у вічі та не відводила погляду, Тоні промовив твердо, але тихо:

— Потрібно усього лише довіритися мені, Бессі, ото і все.

Дивно, але ця його фраза більш скидалася на прохання аніж відгонила металічним присмаком наказу, що відкидав будь-які заперечення. Щире, сповнене надії, прохання. І це видалося мені дивним.

Втім як й увесь цей вечір.

— І чому я маю робити це? — видала я смішок, який більш личив навіженій, що замість чайного пакетика заварює у горні сушену мишу й радіє з цього.

— Інколи я вчинятиму щось екстраординарне, нелогічне й таке, що не піддається усвідомленню, і це не має ставати між нами. Я звик ставити на карту все. І я завжди знаю, що роблю. Додай до цього лише дещицю віри, добре? Ти не пошкодуєш про це, Бесс.

Між нами запала мовчанка. Я покусувала внутрішній бік щоки. Ось що йому відповісти? Погодитись? Ми не подружжя, дякувати Богу, щоб проходити разом багатство, злидні, хворобу й останню стадію божевілля. Та ми ще навіть не пара!

Відчай мій виявився таким сильним, що я засумувала за Карло — хто б міг подумати, що він огидний, з тими своїми аж надто прямими й масними натяками, водночас здаватиметься таким простим і збагненним, якщо поставити його поряд із Тоні.

Та порівнювати Соретті з кимсь штибу Карло було безглуздо.

Стандартні вчинки й освідчення, що звичайні люди карбують губами вже котре сторіччя, не для нього. І навряд його вуста, звиклі пропускати крізь себе соромітні репліки, здатні вимовити щось подібне. Його прохання, котре я щойно почула, напевно, босова межа й виняткова можливість. Той його останній меридіан. І вкотре він перетнув його задля мене?

Оці його крайнощі мене й досі бентежили.

Та, мабуть, не варто зловживати його своєрідною щирістю, хоч я й не сприймала почуте від нього як виграш в лотерею. Мені притаманна наївність, але не в цьому. Й не зараз, коли я усе ще панікувала та гнівалася, без цього ніяк, але покидьок, вивідавши, як достукатись до мене, знов скористався тим шляхом — я визнала, я не відмовлюся, не відступлюся. Принаймні сьогодні піду з ним до кінця. Усвідомлення, що я наважуся на це цілковито тверезою, лякало так само як і майбутня зустріч з Петрою. Чомусь я сумнівалася, що Тоні навмисне підлаштував усе так, щоб візит наш прийшовся на Петрин вільний день.

— Обіцяй, коли стане геть жахливо, ми заберемося звідти якнайшвидше.

За моїми підрахунками це станеться приблизно у перші три хвилини нашого перебування у «Рубіросі».

— Будь певна в цьому, Бессі.

Тоні не всміхався, не тішився своїй перемозі, та втямив напевно, що я підкорилася.

— Гаразд, зробімо це. Принаймні, спробуємо, — зітхнула я дещо приречено.

— А ти, Ліззі, пообіцяєш мені дещо натомість?

Розгублено здійнявши брову, я вкотре хитнула головою. Чого ще він вимагатиме від мене? Щоб я першою скуштувала їдло з його тарілки? Що він собі думає? Що він Юлій Цезар? Я гола покоївка, не дегустаторка!

Соретті підсунувся ще, настільки неприпустимо близько, що, попри вечірню прохолоду, яка пощипувала мене під колінами, я відчувала лише жар від його міцного принадного тіла. Чи то я моментально розпалилася зсередини через його близькість?

1 ... 67 68 69 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"