Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Згадай, Мері Горн 📚 - Українською

Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Згадай" автора Мері Горн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 85
Перейти на сторінку:
Розділ 42

Вечір наставав достатньо швидко, щоб я не нила через ідею Макса і надто повільно щоб засумувати за самим хлопцем. 

Тому в обід я не стрималася і пішла в душ а опісля одягатися у щось більш парадне. Ну, в цьому худі і спортивках у яких я ходила будинком з самого ранку не можу поїхати до відомої компанії де працює мій зведений брат і відчим. 

Тому в кімнаті я дістала свої сині джинси із підвищеною талією, білий топ, чорну джинсовку а на верх накинула довгий плащ молочного кольору і взула вчорашні чобітки. Визнаю, ранішні пробіжки з Максом дають прогрес що мене і тішить і лякаю. Адже чому це не подіяло вперше, а тільки зараз? Ну, але про це не думатиму.

Воллсся залишилося спадати по плечах, я його тільки випрямила феном. І ось, я готова до світу за межами будинку. Сумочку вирішила не брати адже все потрібне помістилося у власні кишені.

У вітальні мама з Катею про щось говорили.

— О, а де Денис? — спитала я адже він завжди тут.

— Поїхав до друга на день народження. А ти куди?

— Їду до Георгія в офіс.

Брови мами злетіли вгору.

— Щось сталося?

— Ні. Просто...

Хочу побаяится з Максом? Але ж він наче мій брат. Як мама віднеситься до такого? А якщо скаже що це не правильно? Але що вона може зробити?

— Я уточню, — сказала мама перериваючи мої думки, — Ти їдеш до Максима а не Георгія?

Я хвилину помовчала але врешті згадала що це було напевно запитання.

— Так. Ти ж не проти?

Мама дивилася на мене а тоді відповіла.

— Думаю, момент коли я могла вам завадити вже прожитий. Тільки не наламайте знову дров.

Я посміхнулася а тоді підійшла і поцілувала маму в щоку. Вона засміялася.

— Їдь уже, вони злпється повинні ще в ресторан їхати де презентація завтра буде. А то не застанеш їх.

Я посміхнулася і пішла помахавши рукою. Катя також підняла свою у відповідь і посміхнулася. Точно. Алекс. Варто буде спитати як пройшов її вчорашній вечір.

Я швидко доїхала до офісу та привітавшись з Еммою, котра сиділа нв рецепшені дізналася що Георгій і Макс декілька хвилин тому поїхали. Але дівчина виявилася дуже любязною і дала мені адресу. 

Тому я знову сіла в таксі і приїхала до згайомого ресторану. Саме тут відбувалася презентація і минулого разу. 

Я вийшла заплативши шоферу і зайшла в середину. Тут, на першому поверсі вирувало життя. Офіціанти переставляли столики, знімали непотрібні картини а біля мене вималювався адміністратор.

— Вибачте, ресторан зараз зачинений.

Я посміхнулася. Хотіла сказати що я в курсі але голос Георгія мене перебив.

— Каміла. Вирішила нам тут допомогти?

Адміністратор посміхнувся напевно все зрозумівши та відійшов а Георгій зявився переді мною і ми обійнялися. 

— Вдома скучно було, вирішила поїхати в офіс але там вас не знайшла, — сказала я коли ми відсторонилися.

— О, Каміла. Скажи що серветки повинні бути чорно-білі а не звичайні червоні. Ці чоловіки нічогісінько не розуміються у красоті, — почула я голос Діани і підняла голову.

Мої брови зійшлися. Дівчина стояла на підвищені зачіпляючи проектор.

— Чорно-білі думаю набагато кращі, — сказала я.

Діана переможно посміхнулася і покрокувала кудись назад а потім вона вийшла з дверей кухні.

— Бачите. Я ж казала.

Георгій злається закотив очі, що я поьачила вперше.

— Ну все, молодь. Я їду додому а ви тут розбирайтеся.

— Ти не можеш мене кинути, я здурію. — з кухні вийшов Макс а в його рука були теки. Скоріше ща все мень.

Георгій підняв руки вгору.

— Минулого разу твою презентацвю влаштовував я. Тепер твоя черга. Роби як заманеться. Можеш наввть клоунів запросити, але думаю ти розумієш що це буде трішки не відповідно.

Георгій помахав рукою і пішов до виходу. Макс здається тільки зараз помітив мене і підійшовши поцілував у щоку. Це було дивно адже прямісінько тут був адміністратор, Діана а іще Дмитро і дівчата-офіціантки. Тому мої щоки почервоніли але на щастя вмі були настільки зайняті підготовкою що і не звернули уваги.

— Яке щастя що ти тут. — сказав Макс і взявши мене за руку повів на кухню.

Тут ми все ж обрали меню, потім Макс почав ходити підвищенням і Дмитро з Діаною посперечалися з якої сторони йому в самий початок заходити але тут я щнайшла щолоту середину. Тобто Макс заходить з права і доходить до середини а там зупиняється на хвилину і йде вперед.

Коли ми нарешті вийшли з ресторану Діана важко видихнула.

— Влаштовуючись на дизайнера я не знала що разом іде ще й організатор.

Дмитро хмикнув.

— Сказала та що на нараді кричала:"А навіщо нам організатори? Це ж затратно і довго. Ми поїдемо і все вирішимо"

Я посміхнулася а Діана закотила очі.

— Ви завжди сперечаєтеся? — спитала я дивлячись на них.

— І уяви, вони ще й зустрічаються.

Діана почервоніла а Дмитро здивовано глянув на Макса.

— Звідки...ви знаєте?

Макс криво посміхнувся.

— Всюди є вуха, дорогенькі. А іще ваші погляди на нарадах. Можливо батько і не розуміє алк я не він.

Дмитро потер своє запястя. 

— Та заспокойтеся. Двоє дорослих людей. Наче я якась скала між вами, — сказав Макс.

Діана глянула на нього.

— А як же правила?— спитала вона.

— Які ще правила?— нахмірив брови Макс.

— Ну у вашого батька є правила. І одне з них, це жодних стосунків у офісі і иіж колегами. Бо це може нашкодити роботі.

Макс криво посміхнувся.

— А я схожий на батька чи можливо він зараз тут ж? Батько поиїжджає в офіс рідко і думаю вам вистачить акторської майстернгсті для тих декількох годин. А зараз...можливо пообідаємо? 

Макс глянув на мене а я посміхнулася.

— Я не проти. 

Ми глянули на Дмитра та Діану.

— Ні, ми пас. Якщо наш робочий день закінчився то у нас є справи. — сказав Дмитро обнімаючи Діану.

Незабаром вони пішли а Макс повів мене до стоянки. Мій погляд зачепився за місце зввдки нас викрали минулого разу. До горла підступив ком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 68 69 70 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Згадай, Мері Горн"