Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

– Але такого бути не може! – не вгавала моя сестра. – Це ж не можливо! 

– По лісу бродить чудовисько, – сказав я, – воно й залишило мені шрам на спині. А ще тут ходить піонер, який і вбив Настю і Льошу. Щоб не видаватися божевільним, запитайте в Аліни. Лісного монстра й вона бачила. 

– Аліна, це правда? – запитала моя сестра. 

Аліна кивала на знак згоди. 

– І так, повернемося ближче до суті. Ще раз повторюю, – наголосив, – я з майбутнього. І я вам це доведу. Але спочатку, хочу почути якісь запитання якщо вони є. Вони є? 

Богдан підняв руку. 

– А люди вже літають на запорожцях по небу? 

– Ні, не літають. Далі. 

Тепер руку підняла Аня. 

– З якого ти року і як виглядає Радянській Союз? 

– Я з 2020 року. Радянського Союзу більше не існує. Він розпався 26 грудня 1991 року. Тепер, ми живемо у незалежній Україні. Ще питання? 

– Якщо ти кажеш, що Радянського Союзу більше нема, то хто тоді був перший головний в країні? – запитала Аліна. 

– Леонід Кравчук був першим Президентом України. 

– Я в це просто не вірю, – тихо говорила сестра взявшись обом руками за голову. – Я відмовляюся в це вірити. Це сон. Просто сон. 

Я встав з-за столу і взяв телефон з рук Аліни. Сівши на ліжко біля вожатої я сказав до всіх: 

– Підходьте ближче, зараз я вам ще дещо покажу. 

Я зайшов у галерею в якій було безліч скріншотів, фото та відео. І включив їм відео, де я з Вітьою жартома боксую з сигаретою в зубах на фоні Поліції. Наступне відео було, де я їжджу в машині під сучасні пісні, а ще одне було, де я з Вітьою позую біля чиєїсь Ламборджині. Були безліч фото з сучасними будинками, які виглядали зовсім не так, як тут. Вони це бачили. Бачили, як вдягаються люди, на чому вони їздять і де живуть. Я показував іще фото, іще відео щоб сумнівів не залишалося зовсім. Відео зі своїх гульок я показував також. Останнім було фото, де я показую гривні. 

– А що то в тебе за купюри в руках? – запитала Олена. 

– Гривні. 

Всі були шоковані і здивовані. Не могли знайти місця. 

– Але, як так вийшло, що ти опинився тут? – запитала сестра. 

– Хлопець, яккого ви бачили біля мене на фото і відео – мій ліпший друг, Вітя. Він приїхав був з Закарпаття й привіз звідти чай, який взяв у мольфара. Розбудивши посеред ночі ми його випили і я захотів піти по маленькому. Йшов, як в тумані. Й забрів у ліс. А далі ви знаєте. 

Запала тиша. 

– Це все, що я хотів вам сказати. Вірити чи ні вирішуйте самі. А тепер, я хочу на одинці пройтись, якщо ніхто не проти. 

– Зайдеш до мене ввечері? – запитала Аліна. 

– Зайду. 

Я забрав телефон і вийшов на вулицю й почав гуляти по табору з сигаретою в зубах. Всі на мене здивовано дивилися. Як це так, ходить з сигаретою? Нічого не боїться? Ні, не боюсь. Мені байдуже.  

Я не обідав. Лише повечеряв і то раніше за інших. Я попросив Олену, щоб вона домовилася про їжу з кухарками. Вони не охоче послухалися й дали мені поїсти гречку з молоком і попити яблучного соку. Потім я пішов до себе. Хотів полежати. Коли доходив до хатинки до мене підлетів білий голуб і кинувши мені щось під ноги полетів геть. Підійшовши ближче я побачив свій хрестик! Голуб приніс мені мій хрестик! Надягнувши його на шию мені якось легше стало. Наче все погане, що мене оточувало вмить зникло. В мене піднявся настрій, і подумавши, що раз зміна скоро закінчиться, можна щось поробити своє. Вирішив пройтися табором та нарвати квітів Аліні. Нарвав їй ромашок, потім пішов виламав гілку гліцинії та нарвав лілії долини разом з конваліями. Ще додав трішки м’яти, для більш свіжішого запаху, й сам дорогою до хатинки Аліни її поїв трохи. За словами вожатої, Богдан та Віка до кінця зміни будуть спати з вожатою. Аліна сьогодні буде спати одна. Ну, щоб не сумувала я їй і принесу отакий-от маленький букетик. Я постукав у двері, тримаючи руку з квітами за спиною. Вона відчинила майже відразу. 

– Добрий вечір, – сказав я, – я можу зайти? 

– Авжеж можеш, ще й питаєш...  

Зачинивши за собою двері, ми зайшли всередину і стали посередині один навпроти одного. 

– Так приємно пахне...  І дякую що зайшов, я хотіла тобі дещо сказати. Не знаю, як ти до цього поставишся, але я прийму любу твою відповідь...  

– Я теж хочу тобі дещо сказати, але спершу, – я простягнув її букетик в руки, від якого вона аж засяяла, – це тобі. 

– Він такий гарний! – крикнула радісно вона й міцно обійняла мене. – Дякую, Міша! Він прекрасний! 

– Ну то що ти хотіла мені сказати? – посміхнувшись запитав. 

Догадувався що саме, але хотів почути це від неї. 

– Навіть не знаю з чого почати. З того дня, коли я тебе вперше побачила, ти мені почав подобатись. Я спочатку думала, що це просто тимчасово, але потім я зрозуміла що це не так! Ці дні, проведені з тобою, те, як ти співав і утішав мене на дискотеці...  Я дуже тобі вдячна за це. Такого не робив для мене ніхто і ніколи...  Мені ніхто не дарував квіти, а ти мені цілий букетик приніс! Я хотіла тобі сказати, що кохаю тебе. Кохаю всім своїм серцем! А тепер, я готова прийняти твою відповідь якою б вона не була.