Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Вибачте, міс Конноллі, я не знаю, чим можу вам допомогти, — сказав Норріс і відійшов. Рушив у бік своєї оселі. Його черевики залишали дві борозни на пернатому снігу.

— Я прийшла до вас, бо думала, що ви інший. Кращий.

— Я просто студент. Що я можу вдіяти?

— Вам байдуже, чи не так?

— Убивства у Вест-Енді розкрито. Про це було в усіх газетах.

— Вони хочуть, щоб ви повірили, що їх розкрито.

— Це відповідальність Нічної варти, а не моя.

— Певна річ, ви переймалися, коли були на гачку.

Він продовжував крокувати, плекаючи надію, що вона втомиться ходити за ним. Але вона переслідувала його, як надокучливий собака.

— Тепер усе добре, коли ви зіскочили з гачка, правда? — не заспокоювалась Роза.

— Я не маю повноважень розслідувати те, що сталося.

— Ви бачили створіння на власні очі. Ви знайшли тіло бідолашної Мері.

Він повернув до неї обличчя.

— А чи відомо вам, який я був близький до того, щоб втратити своє становище через це? Я маю з’їхати з глузду, щоб ставити нові питання в цій справі. Достатньо буде кількох пліток, щоб я втратив усе, над чим працював. Мені доведеться повертатися на батькову ферму.

— Невже так жахливо бути фермером?

— Так! Коли я прагну значно більшого.

— І ніщо не може стати на заваді вашим прагненням, — гірко промовила Роза.

Норріс подивився у бік будинка доктора Гренвілла. Подумав про шампанське, яке пив, і про елегантно вдягнених леді, з якими танцював. Колись його прагнення були більш скромними. Заробити вдячність своїх пацієнтів. Відчути задоволення від перемоги у боротьбі за життя дитини, вирвавши її з пащі смертельної хвороби. Але сьогодні, у будинку доктора Гренвілла, перед ним промайнули можливості, про які він не міг навіть мріяти. Світ комфорту, який одного дня може стати його, якщо він не наробить помилок, не дозволить собі оступитися.

— Я не думала, що вам буде байдуже, — сказала дівчина. — Але тепер я бачу, що вам не байдужі лише ваші шановні друзі у їхніх великих будинках.

Зітхнувши, він подивився на неї.

— Це не тому, що мені байдуже. Просто тому, що я нічим не можу зарадити. Я не поліцейський. Я не можу втручатися. Раджу і вам покинути цю справу, міс Конноллі, — він відвернувся.

— Я не можу покинути, — сказала вона. Її голос раптом надірвався. — Я не знаю, куди ще піти...

Норріс зробив ще кілька кроків і сповільнився. Зупинився. Вона тихо плакала позаду. Повернувшись, він побачив, як вона втомлено притулилась до брами. Її голова безсило опустилася. Це була Роза Конноллі, яку він ніколи раніше не бачив. Зовсім не та зухвала дівчина, яку він зустрів у лікарняній палаті.

— Вам немає де ночувати? — спитав він і побачив, як вона хитає головою. Він поліз до кишені. — Якщо це через гроші, то ось, візьміть усе, що в мене є.

Раптом, розпрямившись, Роза подивилась на нього.

— Я прошу не для себе. Це для Меггі. Це все заради Меггі, — вона сердито провела рукою по обличчю. — Я прийшла до вас, бо вважала, що ми маємо щось спільне. Ми обоє бачили створіння. Ми обоє знаємо, на що воно здатне. Ви можете не боятися його, але я боюся. Воно хоче дитину. Тому воно полює на мене, — Роза глибоко вдихнула і запахнула плащ щільніше, наче хотіла відокремитися від ночі. — Я вас більше не потурбую, — сказала дівчина і повернулася.

Він дивився, як вона йде геть, маленька фігура розчинялася у завісі снігу, що падав.

«Моя мрія — рятувати життя, — подумав Норріс, — героїчно битися біля нескінченних ліжок хворих. Але зараз, коли єдина дівчина, яка не має більше друзів, потребує моєї допомоги, я не можу лишатися осторонь».

Фігура вже майже зникла у білому вихорі.

— Міс Конноллі, — покликав юнак, — моя кімната недалеко звідси. На сьогодні, якщо вам потрібне місце для ночівлі, вона до ваших послуг.

23

Це було помилкою.

Норріс лежав у ліжку, розмірковуючи, що буде робити зі своєю гостею, коли настане ранок. Піддавшись безрозсудному милосердю, він узяв на себе відповідальність, яка йому була не потрібна. Але він пообіцяв собі, що це тимчасовий захід, який не триватиме довго. Принаймні дівчина була ненав’язливою. Вона тихо прослизнула за ним сходами нагору, і ніхто у будинку не помітив, що Норріс таємно привів до себе гостю жіночої статі. Вона, наче виснажене кошеня, згорнулась у кутку і майже одразу заснула. Він навіть не чув її дихання. Лише поглянувши через кімнату, Норріс побачив її темний силует на підлозі й усвідомив, що Роза ще там. Він думав про випробовування, які йому влаштовувало життя — такі незначущі, у порівнянні з тими, які очікують на Розу Конноллі щодня на вулицях.

Але я нічим не можу зарадити. Життя несправедливе, а я не можу змінити світ.

Коли він прокинувся наступного дня, вона ще спала. Спочатку Норріс хотів розбудити й виставити дівчину за двері, але йому стало її шкода. Роза спала міцно, як дитина.

При денному світлі її одяг мав ще більш кепський вигляд. Плащ був не раз зашитий, а оторочка спідниці заляпана брудом. На пальці зблискувала каблучка з різнокольоровим склом. Дешева версія різнобарвних каблучок, які він бачив на руках дуже багатьох жінок, навіть своєї матері. Але це була жалюгідна підробка, просто олов’яна дрібничка, якою бавляться діти. Йому здалося дивним, що Роза так показово носить цю дешеву прикрасу, буцімто гордо демонструє свою бідність за її допомогою.