Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

 Через деякий час почулись кроки, і я просто молилась щоб дана людина пройшла повз не оглядаючи по боках. За секунду кроки спинились, а потім почали віддалятись, я заспокоїлась знову прикриваючи очі.
— І довго ти збираєшся тут ховатись? — Почула я майже шепіт, спрямований у моє праве вухо. Від переляку я швидко розплющила очі, роблячи крок назад, який мені так і не вдалось зробити. Міцна долонь притягнула мене за талію знову на те місце де я була секунду тому. Я впевнено підняла голову вгору, спрямовуючи серйозний погляд в обличчя Стіва.

— Мені здавалось ти був захоплений розмовою з твоєю партнеркою, тож можна запитати чому ти зараз тут? — Намагаючись витримувати погляд відповіла я.

— Ти хочеш сказати, що за весь вечір не на секунду не відчула погляд, яким обдаровував тебе я.

— А ти дивився на мене? — Запитала я, роблячи акцент на здивуванні. — Ну тоді вибач, мабуть ти не помітив що я була надто зацікавлена в розмові з моїм приятелем.

— Гаразд, зроблю вигляд що повірив, — самовпевнено сказав він, в той час як один кутик його рота піднявся вгору. — Знаєш було складно не помітити як ти весь час намагалась теребити кінчик піджаку, що той придурок дав тобі, і уникала навіть на секунду подивитися в мій бік.

— Не смій ображати Стіва, він мій друг.

— Отже друг? — Запитав він.

— Звісно, — сказала я гордо, — І повір набагато кращий за тебе.

— Тоді я щасливий, так як і близько не намагався бути твоїм другом, — я здивовано поглянула на нього. — Це слово більше не здатне описати нас. Думаю наші відносини вже давно досягли іншого рівня, але ти так впевнено намагаєшся це заперечувати, — я злегка ковтнула, відчуваючи цю напругу що була між нами.

— Боюсь що друзями нас взагалі було б складно назвати. Так як з ворогів ми всетаки змогли подолати лінію до приятелів, але ніяк не до друзів, — відповіла я, відводячи погляд в бік, та кліпаючи декілька разів. Потім я відчула легкий доторк пальців на моєму підборідді. Він спрямував мій погляд знову на себе, змушуючи знову зустрітись з його очима.

— Можливо тому що наступною лінією яку ми перетнули були закохані? —  Сказав він дещо стишеним голосом, але навіть так неможливо було не почути хрипкості.

— І коли ж цікаво ми її перетнули? — Впевнено сказала я навіть не кліпаючи та намагаючись не розривати зорового контакту, щоб знайти частинку де його впевненість проламається і я повністю зможу заволодіти ситуацією.

— А що якщо я скажу зараз? — Мій погляд набув здивування, але вже в наступну секунду я відчула його губи на своїх. Спершу я намагалась вирватись, відштовхуючи його в груди, але нажаль я мала велику різницю у вазі між нами, тож навіть на міліметр не зсунула його, в той час як він ближче притягнув мене за талію. Його доторк обпікав мою шкіру, навіть через тонку тканину. Ще деякий час я боролась, а потім просто здалась, випускаючи свої справжні почуття на зовні. Боюсь я б могла вічно ховати той факт, що він мені подобався не менше ніж я йому. Але я любила щоб мене добивались, по іншому я б в жодному випадку не повірила сказаним словам. Я заплющила очі, наші губи здавалось і не збирались роз’єднуватись, хоч з кожною секундою я все більше відчувала нестачу повітря. Не знаю наскільки довго тривав поцілунок, але коли ми відсторонились, обоє ще мали збитий подих. Я знайшла його очі своїми, і вони здавались настільки чорними, чорнішими ніж нічне небо. Легкі мурашки пробігли моєю шкірою. Він потягнувся за ще одним поцілунком, але я зупинила його впираючись руками в його прес, що відчувався через чорну атласну сорочку.

— Мене там чекають, не хочу щоб він хвилювався, — сказала я намагаючись знайти розуміння в його очах.

— Ти говорила він твій друг, вірно? — Сказав він ще досі важко дихаючи. На що я змахнула головою на знак згоди.

— А друзі розуміють, що інколи плани можуть змінитись, — відповів він наближаючи обличчя до мене.

— Але я залишила там свою сумочку, — дещо по дитячому сказала я. Мені подобалось що на кожну мою відмовку він міг знайти пояснення. В таку гру я готова була грати з ним вічно.

— Думаю твій друг, як там його?

— Стів, — швидко відповіла я.

— Так, Стів. Як бісить що він мій тезка, — дещо розгнівано сказав він, але відразу було зрозуміло що це лиш для плану, — Думаю він здогадається забрати твої речі, як йтиме звідти, — ще секунду я вагалась, але коли його губи знову обхопили мої, а моя спина зустрілась з холодним деревом, всі думки зникли з голови і вже наступної митті існували лиш ми вдвох. Я не зрозуміла як ми опинились біля дверей його будинку, але не мала жодних заперечень.

 Швидко намацавши ключі в кишені штанів він відчинив двері, пропускаючи мене вперед, та замикаючи двері зсередини, чого минулого разу він не зробив, якби зробив я б не опинилась в його ліжку. Ну або б не опинилась так швидко.

 Він підняв мене вгору, так як сукня дещо облягала тіло вище колін, мені довелось її підняти, закочуючи краї.

— Ти чистий? - Запитала я.

— Абсолютно, перед поїздкою здавав аналізи.

— То виходить ти до цього готувався? — На мій коментар він розсміявся.

— До такого завжди потрібно бути готовим. Але якщо серйозно, раз на пів року проходжу обстеження, на цей раз співпало з моєю подорожжю.