Читати книгу - "Полум'яна 3, Маїра Цибуліна"

Після того, як скрині були вивантажені, кучер і його помічник направили карети в Абердиншир, щоб встигнути до вечора туди дістатися такою поганою дорогою, попрощавшись з милими панночками та їхніми родичами.

- Куди тягнути дрібнички, преподобний отче? - спитав сусід містера Стокмі, якого він привів, щоб той допоміг з речами несподіваних гостей.

- Ідіть за мною, - відповів він, взявши в руки маленький сувій, ведучи за собою мужиків, які тягли важкі скрині.

***

Минувши дзеркало у передпокої після того, як вона розібралася з горілим м'ясом, місис Стокмі затрималася біля нього. Пальчики самі торкнулися спочатку губ. Вони вже не були такими пухкими, як раніше. Потім торкнулися щік, які вже втратили свою колишню пружність і форму, а потім і шиї, яка, як ніщо в її зовнішності, тепер видавала її справжній вік. Розв'язавши стрічки на капелюшку, вона його зняла. Долонька лягла на чоло, а потім пройшлася по сивим волоскам, котрі проглядали з акуратної зачіски, ніби цей жест поверне їм їх колишній колір.

- Ненавиджу! - вигукнула вона занадто голосно. Це почув її син, який проходив цієї миті повз неї після того, як всі скрині його племінниць були занесені в будинок.

- Кого ви ненавидите, матінко? - запитав він її. - Ненависть - один із семи смертних гріхів, пам'ятаєте про це? - почав він докоряти власній матері.

- Так-так, любий, я знаю, - швиденько знайшлася, що вигадати Аврора, зображуючи з себе стражденну матір, убиту горем втрати, - тільки так складно, коли втрачаєш дитину. Нехай і дорослу.

- Так, матінко, я також сумую за Генрі, - чоловік поклав руку на плече матері, легенько стиснувши його, намагаючись хоч чимось втішити вбиту горем жінку.

- А я навіть з ним не попрощалася і не проводила його до місця вічного спокою. – На очах в Аврори стояли сльози втрати. Тільки були вони не через втрату власного сина, а через втрату молодості та краси. А ненависть вона відчувала до своєї внучки, а не до тих сил, що забрали її дитину в неї.

Аврора Стокмі не вміла любити, навіть своїх синів. А тих вона навіть ненавиділа за те, що ті відібрали у неї красу, осину та ідеальну талію, винагородивши ту обвислими грудьми й численними розтяжками по всьому тілу. А ще за пережиті муки при їх народженні. Хіба знали вони, скільки мук вони завдали їй, виштовхуючись з її лона, проштовхуючись в цей світ? А свого старшого сина Генрі вона особливо ненавиділа, бо він не забрав її до себе, коли став баронетом, а залишив її тягти злиденне існування в цій глушині, де продовжував жити її молодший син. Вона так раділа за нього, дізнавшись, що він стане наступним бароном Нільдерстоуном. Жінка мріяла, що оселитися разом із сином у величезному особняку, недалеко від самого Лондона. І, як любляча мати такого почесного аристократа, носитиме красиві, дорогі вбрання та прикраси, ходитиме на бали та вечори, обертаючись у найвищих колах суспільства, їстиме найвишуканіші ласощі французьких кухарів, слухатиме оперети та милуючись грою найвідоміших акторів та акторок Європи. І навіть зможе постати перед самим королем та королевою Англії.

- Так тобі й треба, бридкий хлопчисько, - мовила вона, продовжуючи вдивлятися у своє відображення, коли Гаврилій залишив її наодинці, пішовши за племінницями. - Сподіваюся, що ти зараз гориш у пеклі за те, що посмів залишити свою матусю в цій дірі, коли тобі випав такий успіх стати бароном Нільдерстоуном і зажити життям аристократа, забувши про власну матір, цю святу жінку, котра дала тобі життя.